fbpx

Мені зараз 53 роки, вже п’ять років як не стало мого чоловіка. Про нашу пару всі говорили, що шлюб наш благословенний на небесах, настільки ми підходили одне одному. За 27 років нашого шлюбу я ні разу не пошкодувала про те, що стала дружиною свого чоловіка. Доля подарувала нам троє дітей. Кращого батька і чоловіка складно собі уявити, для жінки це справжнє щастя. Рік тому моє життя дуже змінилося, і я вирішила, що ще маю час на щастя. Та діти мені не пробачать

Зараз я пишу сюди в надії на те, що хтось, можливо, допоможе мені порадою або хоча б підтримає в ситуації, що склалася у моєму житті. Я дуже не хочу зіпсувати відносини зі своїми дітьми. Розповім все по порядку.

Мені зараз 53 роки, вже п’ять років як не стало мого чоловіка. Щоб вам була зрозуміліша моя ситуація я трохи розповім вам про свого чоловіка. Про нашу пару всі говорили, що шлюб наш благословенний на небесах, настільки ми підходили один одному. В університеті ми почали зустрічатися на другому курсі, а на останньому, не чекаючи закінчення навчання, одружилися. За 27 років нашого шлюбу я ні разу не пошкодувала про те, що стала дружиною свого коханого чоловіка.

Разом ми переживали будь-які життєві труднощі, що виникали на нашому шляху. А коли чоловік дізнався, що я чекаю дитину, то набравшись великих боргів, все ж купив нашу першу квартиру, не бажаючи, щоб ми з маленькою дитиною разом тулилися по незручних маленьких і брудних гуртожитках. Наче випробовуючи нас на міцність, доля послала нам двійнят. Ось вже де нам довелося неабияк потрудитися: про памперси, пральну машину і інші речі, які полегшують побут молодим батькам ми тоді і мріяти не могли. Але чоловік крім того, що важко працював, аби ми ні в чому не мали потреби, ще й дуже допомагав мені. Він вставав вночі до наших діточок, допомагав на кухні і по дому після роботи. Будучи заміжньою за таким надійним та люблячим чоловіком я відчувала себе як за кам’яною стіною кожну хвилину.

З різницею в чотири роки з двійнятами у нас народився синочок. І ми стали дуже великою і щасливою сім’єю. Якщо я почну перераховувати, скільки всього хорошого зробив мій чоловік для мене та дітей, то історія затягнеться надовго. Просто скажу, що кращого батька і чоловіка складно собі уявити, для жінки це справжнє щастя. Ми з дітьми дуже важко переживали його втрату. І нехай пройшло цілих 5 років відтоді, але діти до цих пір не можуть змиритися, що батька більше немає поруч з нами. Дочкам, звичайно, було трохи легше прийняли відхід батька, у кожної вже є свої діти, які відволікають їх від сумних думок. А ось синові довелося найважче, вони були особливо близькі з татом.

Я теж засмученою постійно ходила, і це дуже підкосило моє здоров’я в перші роки після того. Зрозумівши, що затяжний смуток ні до чого доброго не приведе, адже я все ще потрібна своїм дітям, я стала більше часу проводити в міському парку. Під час однієї з прогулянок я познайомилася з чоловіком, виявилося, що він теж два роки як залишився без дружини, її теж не стало.

Спочатку ми спілкувалися більше в дружніх бесідах, даючи один одному підтримку в зв’язку з тим, що ось так несподівано залишилися без рідних та близьких нам людей. Але я і не помітила, як мій новий друг став надавати мені знаки уваги, а пізніше у нас і зовсім зав’язався роман. Я довго сумнівалася, відкидала докори сумління з приводу того, що завела нові відносини після того, як не стало чоловіка, але потім трішки заспокоїлася. Лише своїм дітям про те, що у мене з’явився чоловік так і не сказала, хоча пройшло вже чимало часу.

І ось, чесно кажучи дуже несподівано для мене, три дні тому Андрій зробив мені пропозицію жити разом. Спочатку я дуже зраділа цьому, адже нам так добре разом, я відчула, що життя продовжується, але потім згадала про своїх трьох дітей і про те, що вони можуть сказати, дізнавшись про моє життя. І дочки, і син, як я вже говорила, дуже любили свого батька, і вони просто не пробачать мені, що я вирішила замінити його іншим чоловіком. Я відчуваю, що буде велике непорозуміння, діти мене не пробачать, а найбільше мене хвилює те, що вони взагалі можуть перестати спілкуватися зі мною.

Можливо, ви теж мене засудите, але мені дійсно добре з моїм обранцем, він дуже добра і розуміюча людина. Якби мої діти погодилися з ним познайомитися, то він обов’язково їм сподобався б. Але я і подумати не можу про цю розмову. Як мені бути? Як зважитися на розмову зі своїми дітьми? У доньок свої сім’ї, у них життя продовжується. Син теж зібрався одружуватися, останнім разом такий щасливий до мене приходив, аж очі світилися. А я не хочу більше залишатися одна, життя так швидко спливає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – germania.

You cannot copy content of this page