fbpx
Життєві історії
Мені зараз 44 роки. У мене є дружина і троє дітей. Вірніше, четверо, але свого старшого сина я ніколи не бачив, так як його всиновили чужі люди. Коли я розбагатів, вирішив, що будь-якою ціною знайду свою дитину

Я ніколи не писав своїх історій, це перший раз в житті, і кожне слово – чиста правда, хоча в це і важко повірити. Хочу подякувати Богу, що все добре закінчилося.

Мені зараз 44 роки. У мене було дитинство за радянських часів. Проста сім’я, троє дітей, я середній. Шкільні роки як у всіх, з піонерськими краватками та думками про щасливе життя у нас і як погано за кордоном.

Коли мені виповнилося 14 років, не стало мого батька. Мама залишилася з трьома, всі хлопці. І тут почалася справжнє життя, з його суворими правилами, і сумними реаліями. Брак грошей, відсутність нормального одягу. Ні, мама завжди була відповідальною і порядною людиною і тягнула, як могла, але вона жінка і перспективи обмежені.

З 15-ти років я з бригадою халтурників вже їхав на заробітки, займався будівництвом ангарів, гаражів, заробляв на той час дуже непогано. Так було щоліта. Від природи завжди був міцним, роботи ніякої не боявся.

Після дев’ятого класу я поступив в училище, вчилися на трактористів і шоферів, вчилися непогано, але частенько випивали. В цій справі я був вже не новичок, бо почав це робити ще на заробітках, коли ми вечорами з чоловіками трохи сиділи за столом.

У 16 років моя подруга повідомила мені, що чекає дитину, ми були ровесники, і її мати, запитала, чи будемо розписуватися. Я погодився, вирішили народжувати. Вони переїхали в місто, народжували там, а я чекав у своєму селищі, 50 км від міста.

Після народження дитини вона подзвонила, сказала що їде до мене. Але моя подруга приїхала абсолютно одна! В чому справа, запитав я? Виявляється, її мама відразу після народження дитини, чогось налякавшись, стала вмовляти дочку залишити дитину в лікарні і не забирати її. Навіщо, говорить, життя губити, про мене сказала, що я молодий і ненадійний. Одним словом, якось вмовила, і подруга відмовилася забирати дитину.

Я був здивований таким поворотом і сказав їй негайно дзвонити своїй матері і все виправити. При мені вона подзвонила, зі сльозами просила все виправити, але було пізно. Дитину усиновили, все засекречено. Ми ще зустрічалися кілька разів, але потім ми поступово розлучилися.

Після закінчення училища я пішов здобувати вищу освіту: вчитися на агронома. Я зустрів дуже схожу дівчину, і коли вона повідомила мені, що чекає дитину, цього разу я вже не робив такої помилки, як колись, а одружився. Мені тоді було 19 років, дружина була на 2 роки молодшою.

Так і живемо в шлюбі 25 років, і у нас троє чудових дітлахів. Після закінчення інституту я пішов працювати в тепличний комбінат, житло знімали, був бідний, як усі молоді фахівці. Ось тут і почалася робота. У сенсі роботи багато, а грошей мало. Трохи пропрацювавши, пішов в армію на рік, такий закон, моїй першій дитині було вже три роки, і мабуть я був дуже потрібний армії, відкупитися не було на що, тому поїхав.

Повернувся з армії додому і на роботу. В суботу я приїхав, в понеділок вийшов на роботу. Як працівник і фахівець я був непоганий, швидко став незамінним працівником.

Чесно скажу, прямо голодував, 10 довгих років знімаючи житло, не міг заробити більше зарплати, або так, що по дрібниці. Працював без вихідних і відпусток, для підприємства я знахідка, відправляли на всі семінари і навчання, я ловив все на льоту, показники ставали все вищими. Далі стажування за кордоном, я став справжнім фахівцем за новими технологіями. Але грошей все не було, і житла теж. Як я витерпів, чесно не знаю, дружина говорила, що гроші мене не люблять, тільки дармова робота.

Багато всього було, але мабуть Бог мене побачив. За роки роботи я обзавівся різними зв’язками, навіть не підозрював, як все це потім стало в пригоді.

В усіх справах я намагався чинити порядно, тому мій директор почав вчити мене, як заробити більше грошей. І я почав робити такі речі, які приносили дохід, несумірний з жодними зарплатами, без податків та іншого. Займався всім підряд, землею, металом, переведення в готівку. Все це було як хобі, без відриву від виробництва. Все виходило!

За п’ять років я у мене було кілька квартир, машин, нежитлові приміщення в оренду. Батькові поставив пам’ятник на повний зріст, огорожу – все дорого, багато. Мамі в усьому допомагав. А мого сина, якого колись покинула подруга при народженні, шукало пів світу. І таки знайшли. Ми зустрілися, я йому в усьому зізнався, він пробачив і тепер ми з ним часто зустрічаємося.

Моя дружина не проти нашого спілкування. І зараз я виходжу на ганок свого заміського будинку, в тиші стою і дивлюся в небо вже якимось хитрим і впевненим поглядом. Я знаю, що треба робити завтра, я знаю, як почати з нуля, я знаю відповіді на багато питань, я продовжую працювати агрономом, правда, ще вибрали депутатом, але це так, за суміщенням. Я веду здоровий спосіб життя, ходжу в свій тренажерний зал, гуляю з дітьми.

Мені здається це і є щастя. Спасибі, Господи, тобі за все.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page