Мені майже 50 років, я виглядаю значно молодшою. Донедавна у мене було чудове життя – прекрасний, турботливий чоловік, дорослий син, дім – повна чаша.
Ми з чоловіком живемо дуже заможно, у Василя є свій бізнес.
Я на роботу ходжу, але то так, швидше для задоволення, щоб на людей подивитися і себе показати.
Зарплата у мене невелика, основним годувальником в сім’ї є мій чоловік.
Ми з ним разом вже 30 років, і я завжди з ним почувалася як за кам’яною стіною. Він мені ніколи ні в чому не відмовляв, я мала і золото, і норкові шуби, і відпочинок на морі.
Мені на роботі всі заздрили, адже я мала все, про що мої співробітниці могли лише мріяти.
Я і сама розуміла, настільки мені пощастило, бо я маю все, а іншим жінкам треба на заробітки їхати і поневірятися по чужих країнах і по чужих домах.
Та нещодавно в мене в житті все дуже змінилося. Захворіла моя свекруха, і чоловік хоче, щоб тепер я за нею доглядала.
Свекруха весь цей час жила з нами на подвір’ї, але в своєму невеликому будиночку, а ми поряд, у великому.
Зараз вона не може сама себе обходити, і чоловік забрав маму до нас у велику хату.
Василь не хоче мамі наймати доглядальницю, каже, вона на таке не заслужила, щоб маючи двох дітей, її чужі люди доглядали.
Чоловік вважає, що це маю робити я.
А я не хочу, бо ніколи нікому памперси не міняла. До того ж, у мене своя мама є.
Чоловік злий на мене, каже:
– Ти не міняла чужим людям памперси, бо я тебе усім забезпечував. А тепер треба борг віддавати.
Але чому я? У мого чоловіка є рідна сестра, нехай рідна донька і доглядає маму!
Зовиця живе далеко, і мій чоловік каже, що не може маму в такому стані нікуди транспортувати, та й не хоче.
А я не хочу доглядати чужу людину, мені просто фізично важко! І що робити в цій ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.