– Мені цей будинок не потрібний, тому роби що хочеш, – такими були слова мого брата 10 років тому, коли не стало нашого батька, і комусь з нас треба було доглядати за мамою, у якої були певні проблеми із здоров’ям.
– Ще скажи, що і мама тобі не потрібна, – не витримала я.
– Зоряно, я ж тобі уже все пояснив – до мами я не переїду, і забрати її до себе не можу, тому мама – це твій клопіт, ти ж дочка, – Юрій навіть не намагався вирішити цю ситуацію разом, він просто гарненько все переклав на мої плечі.
Брат вважав, що робить широкий жест, коли відмовляється від будинку на мою користь, та насправді він теж без нічого не залишився.
У нашого батька була спадкова однокімнатна квартира, яку він давно переписав на свого улюбленого синочка. А ще, Юрій відразу привласнив собі батькову машину.
Я би з радістю переїхала до мами чи забрала б її до себе, але на той час у мене було двоє малих дітей, які були прив’язані до дитячого садка, тому ми переїхати до мами не могли.
І до себе забрати маму був теж не варіант, бо ми жили в чоловіковій двокімнатній квартирі, нам самим було мало місця.
Але брат поставив мене в такі умови, що мені таки довелося щось вирішувати. Ми з чоловіком порадилися, що я з дітьми поїду до мами, і буду з нею жити, а чоловік буде до нас приїжджати на вихідні.
Я розуміла, що таке рішення несе за собою певні ризики, бо що це за сім’я, коли подружжя бачиться всього два дні на тиждень, але іншого виходу у мене не було.
Мені було прикро, бо мій неодружений брат навіть не приїжджав до мами, не кажучи вже хоч про якусь фінансову допомогу.
Ця ситуація дещо віддалила нас з братом, я не могла зрозуміти, чому він став таким черствим, адже в дитинстві ми непогано ладнали.
Потім брат одружився, і стало ще гірше. Квартиру свою він продав, і пішов жити до своєї дружини. Їй батьки збудували дім, а за гроші з продажу квартири вони зробили в тому будинку шикарний ремонт.
Я вважала цей вчинок неправильним, бо будинок належав тестю і тещі, але в справи брата я воліла не втручатися – нехай робить що хоче.
Проте, рік тому у мене теж змінилася ситуація. Мій чоловік в Канаді вже останніх 5 років, і вирішив, що і нас до себе забере.
І тут знову виникло те саме питання – на кого залишити маму? Брат лише посміявся, навіть при тому, що тепер він жив у величезному будинку, маму до себе забирати він не захотів.
Цього разу я твердо вирішила, що мені треба вибирати сім’ю, тому для мами я найняла доглядальницю. Чоловік сказав, що буде платити за це сам.
З мамою я постійно зідзвонювалася, і бачила, що у неї все добре. Жінка, яка за нею дивилася, сумлінно виконувала свою роботу.
Місяць тому брат переїхав до мами. У нього сімейне життя не склалося, він розлучився. Як і слід було очікувати, після розлучення він залишився без нічого, хоча він сам каже, що буде ще судитися.
Про те, що у мене є проблеми, мені сповістила мамина доглядальниця. Вона випадково дізналася про плани мого брата.
Виявляється, Юрій переконав маму переписати будинок на нього, обставив все так, начебто, я поїхала і залишила її напризволяще, а він маму догляне до самого кінця.
Але насправді у брата є план, він хоче продати мамин будинок і купити дві однокімнатні квартири, або однокімнатну для мами, а собі двокімнатну, якщо пощастить виручити більшу суму.
Мама про ці плани брата не знає, вона йому вірить і навіть шкодує його через те, що він розлучився.
А брат користується маминою наївністю і сліпою любов’ю.
Коли я це почула, то я відразу набрала брата, щоб попередити його, щоб він навіть не думав таке робити.
– І хто мені заборонить? Ти? Будинок мама уже переписала на мене, так що я власник і маю право робити що хочу, – заявив мені брат.
Я розуміла, що він не жартує і обов’язково зробить так як задумав, а мені було дуже шкода мами. Їй на старості років покидати свою рідну домівку буде дуже прикро.
Тому заради її спокою я попросила чоловіка, щоб купив моєму брату однокімнатну квартиру, а в обмін на це Юрій перепише на мене будинок.
Мені цей дім не дуже потрібний, але я стараюся для мами, бо усвідомлюю, що в рідній хаті вона проживе довше.
А брату я бажаю всього найкращого, от тільки більше бачити його я не хочу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
