fbpx
Життєві історії
Мені тридцять сім років. Нещодавно мені нарешті запропонували виходити заміж. Але у чоловіка за плечима розлучення і дитина від першого шлюбу. А я не впевнена, чи не заважатиме цей факт нашій майбутній сім’ї

Мені тридцять сім років. У всіх моїх подруг вже давно дорослі діти, а мені щось ніяк не щастить в цьому питанні. У мене було кілька невдалих стосунків, але до цього часу заміж мене так ніхто і не покликав. А я завжди хотіла мати сім’ю, таку, щоб мама, тато, діти. Я собі навіть не уявляю, що може бути якось по-іншому.

Хочу зазначити, що я росла в чудовій родині, мене завжди виховували в доброзичливій атмосфері тому, напевно, я виросла досить доброю людиною. Мені завжди хотілося мати власну сім’ю. Проте я розумію, що з кожним роком шансів у мене стає все менше. Всі чоловіки мого віку або одружені, або вже розлучені.

І після кількох невдалих відносин мені вже здавалося, що я навіть зможу полюбити чоловіка з чужою дитиною, але за умови, що я обов’язково ще народжу свою. Ось настільки я зневірилася знайти близьку мені людину.

Однак рік тому я зустріла чоловіка і у нас все з ним було дійсно добре. Івану 40, він розлучений і в попередньому шлюбі у нього росте син. Можу навіть з упевненістю сказати, що я закохалася в нього. Проте мене щось стримувало по відношенню до нього. І я до останнього не могла зрозуміти що це. Адже все начебто добре, але підсвідомо не дає мені спокою. І тільки недавно я зрозуміла, що причиною моєї якоїсь неприязні до нього є наявність у нього дитини.

Так, я говорила, що для мене це не проблема. Просто, мабуть, з цим не можна нічого вдіяти. Я начебто і готова, але не відчуваю, що з ним у мене вийде повноцінна сім’я. Відчуття, ніби я зустрічаюся з покинутою людиною. І мені дуже важко такого розглядати в ролі чоловіка. І це дуже дивно.

Мої подруги стверджують, що це цілком нормально. Кажуть, що так було і буде завжди, і мені варто пошукати іншого чоловіка, якщо цей факт вже так сильно мене тривожить. Але я ж підсвідомо розумію, що я не така людина, яка ось так зможе від всього відвернутися.

Я не настільки байдужа і погана людина. Саме усвідомлення того, що якщо я його кину, то почну звинувачувати себе, не дає мені спокою. Це щось зовсім неправильне і невластиве мені.

Намагалася поговорити про це з психологом, до якого ходила ще задовго до знайомства. Вона намагається бути доброзичливою і каже, що на мене просто занадто сильно тисне суспільство. Цим вона пояснює мої сумніви щодо нього.

Іван має щодо мене дуже серйозні наміри, він прямо каже, що хоче зі мною одружитися. А я ще не знаю, яке рішення прийняти, бо не впевнена, чи зможу прийняти його дитину. Чи не з’явиться у мене ревність відносно його почуттів до власної дитини і до мене?

Загалом, сподіваюся, що незабаром я зможу розібратися з тим, що мені з цим робити. Адже в першу чергу я хочу розібратися в самій собі і зрозуміти, що зі мною відбувається. Правильні вчинки я здійснюю чи ні. У мене і далі є велике бажання створити сім’ю, але не з таким стартом. Що мені робити? Як зрозуміти, наскільки дитина від першого шлюбу може вплинути на наше сімейне життя?

Фото ілюстративне – MarieClaire.

facebook