fbpx

Мені треба було по справах поїхати в обласний центр, і я прихопила з собою свої черевики, які хотіла здати в ремонт, бо у нас в селі немає майстерні. Приїхала я до дітей в п’ятницю, а в суботу зранку прокидаюся, а моїх черевиків немає

В гості до свого сина я їжджу не часто, і це з кількох причин. Перша – я живу в селищі за 100 кілометрів від обласного центру, де мешкають молоді, а друга – я не хочу їм заважати. Не так синові, як невістці, вона у нас дуже любить чистоту і порядок. Може, це і добре, але у Наталі це вже занадто.

Одружився син ще 5 років тому, живуть вони в обласному центрі вдома у невістки. Цей будинок їй дістався від її бабусі. Вони там після весілля ремонт зробили, невістка всі меблі і речі, які там були, викинула. Заселилися в пусту хату. Я їм тоді привезла і посуд, і рушники, і білизну, не нове, звичайно, але в дуже хорошому стані, думала, на перший час вистачить.

І яке ж було моє здивування, коли я приїхала до них на наступний раз і нічого цього не побачила – невістка все викинула в смітник. А мені так шкода стало, ці речі мені б ще сто років прослужили. Відтоді я пообіцяла собі, що нічого їм привозити не буду. Потрохи вони самі собі все нове купили, я за них дуже радію.

Але мене непокоїть інше – Наталя, моя невістка, щосуботи прибирає і викидає відносно нові речі на смітник, така от у неї звичка. Вона штани чи кофточку один сезон поносить, і на наступний вони вже на смітнику. Я такого не розумію, навіщо викидати майже нові речі, принаймі, якщо вони їй не потрібні, можна було б їх просто продати через соцмережі.

Загалом, вирішила я не втручатися, хоч ця звичка мені і не дуже подобається. Але минулого тижня мені треба було по справах поїхати в обласний центр, і я прихопила з собою свої черевики, які треба було здати в ремонт, бо у нас в селі немає майстерні. Приїхала я до дітей в п’ятницю, а в суботу зранку прокидаюся, а моїх черевиків немає.

Невістка з самого ранку взялася за прибирання, і поки я спала, вона вже винесла на смітник кілька сумок з одягом і взуттям. Сумку з моїми черевиками вона прихопила випадково. Ми відразу кинулися шукати чоботи, але нічого на смітнику не було, їх хтось уже забрав.

Мені стало дуже прикро, бо купити собі нові чоботи я зараз не можу, вони ж коштують щонайменше 2 тисячі гривень. Сину дуже незручно через цю ситуацію, каже, що купить мені нові чоботи. Але я не можу прийняти від нього такий подарунок, їм самим грошей не вистачає.

Невістка ж моя вважає, що нічого такого надзвичайного не сталося. Ну викинула вона мої чоботи, і що? Я в них вже сезон проходила. Треба думати про нові.

Скажу відверто, не розумію я свою невістку – чи то вона вважає себе такою багатою, чи то характер просто такий… Одним словом, повернулась я від них без черевиків і тепер думаю, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page