fbpx
Життєві історії
Мені сестра вчора подзвонила і стала розповідати сумним голосом, що наша мама відмовляється від спадку. Вона не хоче ділити бабусину хату, каже, що її сестрам гроші зараз потрібніші, адже вони так бідно живуть в тому селі, а хата бабусина дешево коштує. Наступного дня ми обоє з сестрою вже були у мами на порозі. Оксана прямо мамі сказала, що своє потрібно забирати, навіть якщо це 1000 гривень

– Оксанка мені вчора подзвонила, молодша моя сестра, вся на емоціях! – розповідає 33-річна Поліна. – Уявляєш, каже, я маму зараз запитала, коли вона до нотаріуса поїде, ну, по спадкових справах, щоб все нотаріально завірити. А вона, виявляється, вступати в спадок не збирається зовсім, навіть думки такої у неї немає. Сказала, що воно того зовсім не варте, майно там копійчане. Хоче все тіткам віддати, просто ось так взяти і залишити все їм, адже їм потрібніше, виходить.

Олені Степанівні, матері Оксани і Поліни, 65 років. Жінка живе за столицею, недавно вийшла на пенсію. Обидві дочки зараз теж живуть в столиці, старша, Поліна, розлучена, має дев’ятирічну доньку, платить кредит за крихітну квартиру-студію на околиці. Молодша дочка, Оксана, зі своїм чоловіком орендують житло і чекають дитину.

Матеріально сестри не шикують зараз зовсім, і все ж намагаються допомагати матері, дають, по можливості, невеликі суми грошей, купують продукти.

Олені Степанівні часом дуже незручно брати допомогу у дочок, адже вони самі в досить таки непростих життєвих обставинах зараз – що одна, що інша. Але виходу немає зовсім ніякого. З роботи жінку попросили відразу ж після досягнення пенсійного віку, знайти щось інше не виходить, тим більше, що на будь-яку роботу вже не підеш, сил немає, вік давно вже немолодий. Їздити на електричці до столиці щодня, як більшість сусідів, Олені Степанівні, на жаль, вже здоров’я не дозволяє.

А пенсія у неї мінімальна, на ці гроші не дуже-то проживеш.

І все ж сама Олена Степанівна зараз вважає, що живуть вони не в приклад краще, ніж родичі з далекого маленького села, малої батьківщини жінки.

До недавнього часу там жила мати Олени Степанівни і дві сестри з сім’ями, дорослими вже дітьми і внуками, але кілька місяців тому матері не стало.

– Мама їздила на прощання з бабусею одна, ми з Оксаною не поїхав, вона тоді якраз в стаціонарі лежала, а мене з роботи не відпустили! – розповідає Поліна. – Вони там майже завжди жили дуже бідно, мама каже, але зараз – взагалі їм там не просто: роботи немає. Сестри в свої «за 50» – схожі на стареньких бабусь без зубів, чоловіки і сини їх без роботи сидять вдома, лише до сусідів бігають щовечора і влаштовують посиденьки в дворах до пізньої ночі, а наступного дня сплять до обіду. Роботи немає, живуть, як виходить, бабусина пенсія йшла на родину, внуки щомісяця її чекали, як манну небесну, звикли на неї розраховувати, адже всі й жили на неї.

Що будуть робити зараз вони усією родиною, коли бабусі не стало – загадка суцільна.

Майна у матері було небагато – старий будинок на земельній ділянці та чоловікова Нива вже давно не на ходу, яку зараз здаси хіба що на металобрухт.

Ніяких накопичень, зрозуміло, і в помині не було у старенької бабусі, бо гроші численна родина брала собі. Сестри вже порахували, що при певному везінні продати родове гніздо можна тисяч за 100 гривень, ну в кращому випадку за 110. Про машину і говорити нема чого, з нею більше мороки, там один метал напевно лише продадуть.

– Ну і що там ділити на трьох? – зітхає Олена Степанівна. – Та ну! Одна дорога туди половину спадщини з’їсть, адже мені багато разів туди потрібно їздити, оформляти усі папери. Нехай сестри забирають все собі, якщо треба, я оформлю відмову в їх користь. Так їм хоч щось дістанеться! Катерина зможе доньці допомогти, а Віра – внучку вивчити в гарному навчальному закладі, розумна дівчинка, їй вчитися треба, але в місті жити нема на що.

Чесно кажучи, Олена Степанівна вже і сестер обрадувала своїм поспішним рішенням. Тільки дочки її до останнього часу ні про що не знали, їм мати якось не бачила сенсу офіційно повідомляти цю інформацію, зовсім нічого не говорила про своє рішення. Сказала Оксані випадково, в розмові. Що тут почалося!

Дочки вже стільки наговорили своїй матері, і хорошого мало – мовляв, так не робиться, свої гроші треба забирати, неважливо, яка там сума, будь хоч 1000 гривень.

– Мамо, якщо тобі гроші не потрібні, віддай нам! – ледь не плаче Поліна. – Нам не завадять вони зараз, ми ледь самі справляємося! У мене кредит, я дитину тягну без чоловіка одна, у Оксани ситуація ще гірше: ні кола, ні двора, ось-ось дитина буде! Чому сестри твої повинні дочкам допомогти, а ти ні? Якби бабуся хотіла віддати все тим дочкам, вона склала б заповіт! Але заповіту немає. Значить, усім трьом порівну, така її воля.

Олена Сергієвна вже шкодує про своє рішення, адже доньки на неї ображаються, вона й сама розуміє, що їм живеться не просто. Жінка хотіла, як краще. Що їй тепер робити, адже вона вже сестрам сказала, що їй нічого не потрібно, щоб собі все забирали?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – chita.aif.

You cannot copy content of this page