Коли Маші було п’ять років, то мати вирішила позбутися від неї та відправила до бабусі. Дівчина подорослішала, але так і не зрозуміла, чому її найближча людина зрадила.
У мене є молодша сестра, і до неї ставлення зовсім інше. Власне, мої нещастя і почалися, коли вона народилася. Через три місяці мене з великого міста відправили жити до бабусі в невелике селище. Але ж мені було всього п’ять років!
Звичайно, я дуже сумувала за батьками. Проте, бабуся мене завжди втішала. Казала, що мамі важко з двома дітьми, що моя сестричка народилася хвoрeнькoю і що за нею потрібно добре доглядати, і у мами просто поки не вистачає часу.
Бабуся запевняла мене, що, коли прийде час йти в школу, мене заберуть. Але в перший клас мене повела бабуся, і школу я закінчила в селищі. Я дуже хотіла вчитися в престижному вузі. Але в відразу після школи вступити не вдалося.
А на другий рік я навіть не намагалася, бо моя бабуся сильно зaхвoрiлa. Потрібно було за нею доглядати. Я влаштувалася на роботу в нашому селищі. Так тривало три роки.
Зрідка приїжджали батьки, іноді залишали грошей – трохи. В основному ми жили на мою зарплату і бабусину пенсію.
Коли бабуся пoмeрлa, то свій будинок вона заповіла мені. І тут мене в черговий раз здивувала мати. Бабусину спадщину вона піднесла як свій подарунок для мене. Вона, мовляв, спадкоємиця першої черги, але, так і бути, не стане заперечувати заповіт. Ну дякую.
У тому ж році я вступила до інституту. Батьки навіть не запропонували жити у них. Мама сказала: «Ой, ти знаєш, з віком хочеться спокою. А ти сама хіба не мрієш бути самостійною? Лєна ось хоче».
Лєна дійсно мріяла вирватися з-під батьківської опіки, і вони купили їй квартиру. Мені вона й не пропонувала переїхати до неї жити. Я влаштувалася на роботу, і ми з однокурсницею зняли кімнату. Звичайно, для цього я знайшла вечірній підробіток. Спочатку після мого тихого провінційного життя було складно. Підйом о п’ятій ранку, о пів на шосту я вже виходила з дому. А потім – маршрутка, електричка, метро. Після занять їхала на роботу.
Але пройшло багато часу, і я звикла. З’явилося багато друзів. На роботі поталанило, так і навчання мені дається легко. Я часто чую похвали від викладачів, від подруг. І тільки моя дорога матуся як і раніше сприймає мене за якесь непорозуміння.
Читайте також: ВОНА ПОВИННА ЖИТИ: ЇЇ ВРЯТУВАЛА ДРУЖИНА КОЛИШНЬОГО ЧОЛОВІКА
Коли зрідка вони запрошують мене в гості, я тільки й чую, яка Лєночка розумниця. Хоча я-то знаю, що Лєна кинула навчання в престижному вузі, в який вони її влаштували, ніде не працює. Але гроші на життя у неї є – мабуть, батьки їй допомагають в цьому. Але це – їхня справа. Вона – їхня дочка, вони її люблять, все для неї роблять.
У мене тільки одне питання – чому вони не люблять мене? Я не прошу грошей. Мені потрібно лише трішки тепла.
