– Доню, ми з батьком квартиру продали. – приголомшила мене мама.
– Не знаю, чи вистачить нам на інше житло. Можна ми до тебе поки?
Я зітхнула. До мене якось можна, але чоловік що скаже? Квартира ж і його теж.
– Мамо, я тобі пізніше подзвоню, із Стасом порадитися треба.
– Дожили. Щоб дати притулок батькам треба дозволу питати! – зітхнула мама. – Гаразд, буду чекати дзвінка.
У чоловіка було тільки одна умова: щоб тато не пив. Я передзвонила, озвучила побажання чоловіка. мама пообіцяла поговорити з батьком.
– Ми тоді збиратися будемо. Дні через 3-4 чекайте.
Про причини, що спонукали батьків знятися з насидженого місця, я вирішила запитати особисто. Хоча, дивно це все: наскільки я знаю, ніякого переїзду у них не планувалося. Та й що значить “вистачить нам на інше житло”? Річ ясна, що справа темна.
– Алло, Стас. Я поїду до мами, щось тривожно мені. Вечерю сам розігрієш, добре?
– Звичайно. Як що дізнаєшся – подзвони обов’язково. – відповів чоловік.
Всю дорогу від будинку до мами, я будувала гіпотези і припущення. Але реальність перевершила всі мої очікування. Я зайшла в під’їзд і почула, як жінка спускається по сходах і розмовляє по телефону:
– Так, всю суму віддали. Зойка будинок побудуємо, Ванюшку вчитися відправимо. А що? Вона тоді Ваську у мене відбила, я ним перша познайомилася. Це повинна була бути моя квартира! Так що гроші мої по праву!
І голос-то знайомий! Точно! Тітка Іра, сестра мамина. Васька – мій тато, по ходу. А гроші, мабуть, мама їй дала. І що, мама продала квартиру, щоб Зої – сестрі моїй двоюрідній, будинок побудувати?
Марення сивої кобили якесь. Я прошмигнула за під’їзні двері. Голос лунав уже поруч:
– Так-так, тільки потім треба сказати, що Юру вилікували. А поки – трубку не беріть, типу за кордоном на операції. А чому мені має бути соромно? Я Віру не примушувала квартиру продавати, вона сама! Все, я скоро буду. Тільки в ресторан сходжу, хоч раз в житті побувати! Поки що!
Тепер точно все сходиться: Віра – моя мама. Я натягнула капюшон і нахилила голову. Тітка Іра вже відійшла від під’їзду. Я зітхнула і приготувалася. Один два три! Я пробігла повз тітки, вихопила сумку у неї з рук і згорнула через арку.
– Допоможіть! Тримай злодія! Там же гроші! – пролунали за спиною крики тітки Іри.
Навряд чи огрядна тітонька мене наздожене. Але по дворах я попетляла. Віддихавшись, я забігла в під’їзд до колишнього однокласника. Сподівалася, що він ще там живе. Я подзвонила в двері.
– О, ти яким вітром? – здивувався мені Мишко.
– Пити! – ледве прошепотіла я.
Висьорбав півлітра холодної води, я пройшла до нього на кухню.
– Є у що переодягнутися? У нас з сестрою твоєю один розмір. Давай запозичимо що-небудь? – попросила я.
Мишка пішов в кімнату, а я відкрила сумку. Грошей – купа! Реально мама майже все тітці Ірі віддала. Я дістала телефон з кишені, набрала маму і в лоб запитала:
– Навіщо тітці Ірі гроші?
– Юрочка, ну, син Зойки, племінниці моєї, хворий дуже. А ти сама знаєш, яка ситуація у них в сім’ї.
Ми з твоїм батьком подумали і вирішили, що допомогти треба. Житло – справа наживна, а у хлопчика рахунок на дні йде. Ось, вони сьогодні вилетіти повинні були.
А Іру обікрали! Уявляєш, прямо біля під’їзду нашого! Я їй 0,5 мільйона віддала, все вкрали! Поліцію чекаємо. Але навряд чи знайдуть. Іра розгледіла тільки те, що двометровий амбал був.
– Який жах! – зітхнула я, подумки дякуючи тітоньці за схильність до перебільшення.
Про гроші я вирішила нічого не говорити. Не зізнаватися в крадіжці.
А ось чоловікові я все розповіла. І ми вирішили купити батькам квартиру – це ж їхні гроші. А щоб ніякі тітки Іри знов не розвели моїх довірливих батьків, квартиру вирішили оформити на мене. Чесне слово, я б зізналася мамі, але соромно – жах. Нехай так і думають, що гроші вкрадені.
Читайте також: «I що тeпер, я за тобою все жuття доглядати повинна?»
А то, хіба мало, мама знову все тітці віддасть. треба буде акуратно вивести її на чисту воду, з її брехнею. Ну нічого, я обов’язково що-небудь придумаю.
