У Франції я вже з березня місяця, і так хотіла додому, що словами не передати. Поїхала я туди до рідної сестри, вона там вже 10 років живе.
Двох своїх синочків я взяла з собою, і мама з нами поїхала, а вдома, в нашому будинку, залишився лише чоловік.
Діти в Парижі пішли в школу, хлопцям моїм 12 і 8 років. Живемо ми всі разом в квартирі, яку знімала сестра.
Роботу я швидко знайшла, я майстер манікюру, тому мене взяли на роботу в місцевий салон, і я навіть почала непогано заробляти.
Весь цей час я переживала, як там вдома чоловік без мене справляється.
Він же за 15 років нашого сімейного життя звик до того, що я біля нього бігаю, він навіть з холодильника не вмів взяти уже готову їжу і просто розігріти.
Але завжди, коли ми з ним говорили по відеозв’язку, чоловік мене запевняв, що у нього все добре.
Та мені на душі щось так неспокійно було, що я прийняла рішення на Новорічні свята приїхати додому.
Чоловіку я вирішила нічого не говорити, хотіла йому сюрприз зробити.
Хлопці теж виявили бажання їхати зі мною додому, бо скучили за татом. У них канікули до кінця січня, так що ми усі разом вирішили провести зимові свята в Україні.
Сюрприз мені і справді вдався, бо з вигляду чоловіка я зрозуміла, що він мене не чекав. Проте вдав, що зрадів. Особливо дітям, вони від батька не відходили весь вечір.
Чоловік був чимось стурбований, але я втомлена з дороги, не надала цьому значення.
Озирнувшись по будинку, я відмітила, що всюди і справді було чисто, що було зовсім не схоже на мого чоловіка.
А зранку, коли чоловік пішов на роботу, до мене прибігла сусідка, начебто, на чай. Та по її схвильованому голосу я зразу відчула, що вона мені хоче щось сказати.
Тітка Марина таки не втрималася, і повідомила мені, що мій чоловік, поки мене не було, тут не сумував – до нього приходить молода жінка, одна і та ж сама, вже протягом кількох місяців.
Я ошелешена, не знаю, що думати і що робити. Не хочеться зараз згаряча нарубати дров.
Мама мені радить вже нікуди більше не їхати, а сидіти вдома і пильнувати свого чоловіка.
А я про дітей думаю, хлопці тільки почали звикати до нової школи, їм там подобається, вони не зрозуміють, якщо ми залишимося вдома.
Порадьте, як правильно буде вчинити в моїй ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую