fbpx
Життєві історії
Мені моя рідна сестра щоразу каже, щоб я перестала годувати свого рідного сина. Ірина просить, щоб я зовсім не купувала продукти в будинок, харчувалася тільки в їдальні. Холодильник мій має бути порожнім і прати речі маю тільки свої. Поради сестри мені дуже не подобаються, я намагаюсь навіть телефон не брати, коли вона мені дзвонить. А от чужі люди вважають, що моя сестра права, а я – нерозумна жінка

– А мені моя рідна сестра, уявляєш, каже – ти сину своєму зараз надаєш ведмежу послугу тим, що терпиш його у себе вдома і годуєш його своїми харчами! – розповідає 59-річна Тетяна Михайлівна. – Припиняй, мовляв, кажи йому нехай йде на вільні хліби, йому вже 28 років! Нехай шукає собі роботу, встає на ноги. Поки у нього є шматок хліба, ліжко і інтернет – він цього робити не буде ніколи, а ти цього бачу сама зовсім розуміти не хочеш. Розумна така, «кажи нехай йде»! Я їй так і сказала – Ірино, а ти багато своїх дітей на вулицю вигнала? Ото ж бо! І не говори тоді те, про що не маєш поняття взагалі.

Головна проблема життя Тетяни Михайлівни в останні роки – нерозумний її син Іван, який не працює, не вчиться, а просто сидить цілодобово вдома, в навушниках перед комп’ютером і займається не зрозуміло чим – сидить на форумах, спілкується з такими ж, як сам, з такими ж інтересами, як сам, за словами своєї матері, грає і день і ніч.

Втім вдень він не грає, вдень він спить – відсипається після нічних посиденьок.

На питання, чому так і як так вийшло, Тетяна Михайлівна тільки зітхає. Була нормальний дитина, хлопчик як хлопчик. З лінню, не без цього, але хіба бувають на світі ідеальні підлітки, які приходять зі школи і хапаються за пилосос чи відразу сідають виконувати домашнє завдання? Навряд чи.

Тетяна Михайлівна виховувала сина одна, і щиро намагалася робити все правильно: усьому навчить, привчити до праці і так далі.

– Ну так, навчався він у мене не дуже добре, без особливого бажання, і по дому допомагав без особливого бажання, але допомагав ж трохи! – зітхає мати. – І в школі зірок з неба не хапав. Але й не погано дуже й вчився. Я його не намагалася обходити в усьому ніколи, але все необхідне у сина було. Одягала, взувала, на море з ним їздили два або три рази. Все у нього було не гірше, ніж у його однокласників в школі.

Після школи син Тетяни Михайлівни вступив в найпростіший непоганий інститут, де з проблемами і пригодами, через «не хочу» провчився чотири роки – з хвостами, перездачами, материнськими хвилюваннями і розумінням того, що в будь-який момент його можуть відрахувати. А потім, коли залишилося довчитися всього нічого, відразу просто ось так сказав – не буду закінчувати, і все. Не моє. Піду працювати!

І якийсь час після цього свого незрозумілого, але рішучого вчинку, навіть шукав роботу, але не досяг успіху у цьому зовсім.

– За копійки, каже, немає сенсу кудись йти працювати, більше витратиш на проїзд і на черевики! – розповідає тетяна Михайлівна. – Я вже й разом з ним шукала, телефони йому приносила – телефонуй, влаштовуйся. Але ні – там не беруть, туди не піду. Начебто захотів вчитися на фотографа, але потрібно було техніку купити дорогу дуже, і курси оплатити. Я йому сказала відразу – у мене таких грошей немає і ніколи не було.

Протягом останніх трьох років син Тетяни Михайлівни просто сидить вдома, роботу не шукає вже навіть про людське око. Кілька разів в день навідується до холодильника, їсть те, що знайде – суп так суп, каша так каша. Делікатесів його мама будинку давно вже не тримає, але йому ніби й діла немає, чим наїстися. Хліб пожує, водою, або чаєм зап’є, і знову за свій комп’ютер.

З дому він не виходить, дівчат у нього, зрозуміло, немає, друзів в реальному житті – теж.

– Я вже зараз думаю, можливо, даремно я йому не купила фотоапарат тоді, коли він просив? – зітхає мати. – Треба було, напевно, знайти гроші. Можливо, відучився б на курсах – не було б зараз такого, знайшов би собі роботу якусь.

– Так було б все точно так же! – каже Тетяні Михайлівні її молодша сестра Ірина. – Так само сидів би у тебе на шиї, тільки з фотоапаратом дорогим, а ти ще б борги великі мала б. Тобі йому не техніку купувати треба, а переставати годувати. Взагалі, розумієш?

Але вигнати сина з дому просто на вулицю Тетяна Михайлівна просто не може. Куди він піде, де знайде роботу зараз, в такий непростий час? Так навіть якщо щось раптом чудом знайде, до першої зарплати теж треба якось дожити. Поради сестри її дратують і не подобаються дуже – Ірина сама теоретик, у неї дитина ще в школі вчиться, вона не уявляє, про що говорить, впевнена, що у неї такого не буде ніколи, тому що вона все робить правильно.

А ви бачили в житті приклади, коли в подібній ситуації дорослих дітей дійсно виставляли за поріг їх рідні батьки, і вони починали ворушитися і чогось досягати в своєму житті? Чи такого не буває і про це лише можуть радити люди, який це не стосується, адже це не їх проблеми?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – tvoemisto.

You cannot copy content of this page