Мені 38 років, мамі моїй 64. Зараз я у другому шлюбі. У мене двоє синів. Нещодавно з чоловіком купили свій будинок. Це все добре, якби не моя мама. Вона не дає мені спокійно жити.
Рік тому не стало нашої бабусі. Вона була вже в поважному віці, 91 рік. Але вона жила б ще, сил вистачало, якби не моя мама. Вона (мама), звичайно, дбала про неї, але весь час між ними теж були якісь непорозуміння і це дуже негативно позначалося на здоров’ї бабусі.
Та сама історія була і з моїм татом. Мама постійно його картала, звинувачувала, жили вони дуже погано. Тато насправді був дуже доброю людиною, жив заради нас. У грудні минулого року його теж не стало.
Мама виховує мого старшого сина. Коли він був маленький, вона забрала його до себе і не віддала мені. Мене виставляє недолугою мамою, нездатною ні до чого. До мене не пускала його. Навіть був момент, коли вона грозилася відсудити його і позбавити мене батьківських прав. Чому? Їй це питання треба задати.
Зараз синові 17 років. Вона налаштовує його проти мене і не пускає його до мене в гості зовсім. Син по дорозі з коледжу зайшов, так вона йому весь час дзвонила, щоб він швидко йшов додому. А син по телефону виправдовується: «Я на секундочку, я маму хотів побачити».
Мого молодшого сина вона не любить, може це і на краще, а то ще й і цього б у мене забрала. До чоловіка мого у неї теж постійні претензії.
Боже як же мені важко. І це при тому, що вона може дзвонити мені по 8 разів на день і контролювати кожен крок. І це все на тлі того, що їй дуже важко, все у неї болить, а я така байдужа, не уважна до неї. Сусіди і родичі мені вже сказали: «У тебе така гарна мама, а ти так до неї ставишся».
А що я? Я допомагаю, біжу до неї на перший поклик все кинувши, незважаючи на самопочуття і погодні умови. Живе ми не в одному дворі, до слова. Їй захотілося, щоб я все кинула і помчала на дачу вулики переносити з одного місця на інше. Я відмовилася. Вулики стоять там вже 3 роки, хай стоять. Я тільки одужала нещодавно, їхати далеко і холодно (на велосипеді). Вона все викрутила на свій манер, знову бойкот, а синові моєму розповіла все по-іншому. Втомилася. Я так втомилася.
Мені так важко бути у всьому винуватою. Я не можу за першим маминим покликом коником стрибати і робити тільки те, що їй хочеться і тоді коли їй хочеться. У мене теж є своє життя, свої справи, свої проблеми. Тато колись мені сказав: «У неї такий характер, що витримати неможливо».
Я тоді намагалася її виправдати і відповіла: «Вона так про нас піклується». А він сказав: «Краще б не піклувалася взагалі».
Мені майже 40 років, а я і далі продовжую залежати від мами. Вона вважає, що тільки її слово – закон. Просто неможливо так далі жити.
Фото ілюстративне – Pxfuel.
