fbpx
Життєві історії
Мені було майже 30 років, коли я дізналася, що у мене є зведений брат. Я була дуже засмучена тим, що ніколи не бачила рідну мені людину. Досі не можу пробачити цього матері. Мого брата, від якого мама нас так оберігала, дідусь з бабусею по лінії матері виростили, взявши опікунство, мама його вийшла заміж і народила дочку. Він виріс і волею долі працює разом з моїм чоловіком в одній фірмі. Як би мама не захищала мене від брата, доля нас звела

Мої батьки розлучилися ще до мого народження, я була другою дитиною, у них вже був син (мій старший брат), який після розлучення залишився з мамою.

Незабаром батько одружився вдруге, народилася дитина. Не знаю як, але моїй мамі вдалося повернула батька. Він офіційно розлучився з другою дружиною і узаконив повторно стосунки з моєю мамою.

Вона дуже владна людина і в силу свого характеру поставила тата перед вибором – вони миряться і починають жити разом, якщо він повністю припинить спілкування і забуде сина від другого шлюбу, аж до того, що і аліменти не буде платити. Тато добра людина, м’яка, і він повівся. Через маму він 3о років зовсім не цікавився сином, повністю забув про існування своєї дитини.

Після того, як батьки зійшлися вдруге, народилася я. Ні в дитинстві, ні в підлітковому віці, я не знала про існування зведеного брата з боку батька. Я завжди вважала, що у батьків нас двоє – брат і я. А у тата троє дітей виходить, два сина і я.

Коли я вийшла заміж, не буду вдаватися в подробиці, я тоді дізналася, що у мене є брат по батькові. Я була дуже засмучена тим, що ніколи не бачила рідну мені людину. Досі не можу пробачити цього матері.

Я сама зараз заміжня 11 років, виховуємо чотирьох дітей, я сама мама, але засуджую вчинок своєї мами, як жінка, і як мати. Коли я виросла і все зрозуміла, я задала матері питання: «Мамо, чому ти не дозволяла бачитися батькові з сином, це ж не правильно?». Мама відповіла, що не шкодує, що правильно все зробила. При цьому я в її очах жодного каяття я не побачила.

Тільки тоді мама зрозуміла, що зробила неправильно, коли власна дитина, для якої вона старалася, не прийняла її позицію, не зрозуміла її, не підтримала. Не думайте, що я не вдячна дитина, батьків люблю, у мене було гарне, щасливе дитинство, любов і турбота зі сторони батьків. Просто, будучи сама дружиною і мамою я розумію, що мама дуже неправильно вчинила, позбавивши батька дитину, яка ні в чому не винна.

А мого брата, від якого мама нас так оберігала, дідусь з бабусею по лінії матері виростили, взявши опікунство, мама його вийшла заміж і народила дочку, все нормально в сім’ї у неї. Він виріс і волею долі працює разом з моїм чоловіком в одній фірмі. Як би мама не захищала мене від брата, доля нас звела!

До речі він цілком успішна людина і сім’янин відбувся краще, ніж мій рідний брат, це, мабуть, моїй мамі гукнулося. Він одружений має двох дочок, працює, забезпечений. А мій рідний брат звів спілкування з батьками до мінімуму, нічим не допомагає їм і навіть не цікавиться станом їхнього здоров’я. Немає у нього ні сім’ї, ні житла.

Якось нам вдалося кілька разів поспілкуватися по телефону зі своїм братом по батькові. Ви не повірите, я просила у нього вибачення за помилки і егоїзм дорослих, тобто, моєї матері. Я кілька разів пояснювала, говорила, що мені насправді шкода, що так вийшло з ним в дитинстві, що його позбавили батька. Я його дуже люблю, і бажаю тільки найкращого, він заслуговує подвійно, тому що моя мама вчинила дуже егоїстично, позбавивши його батька.

Начебто мама зберегла свою сім’ю і з боку вона, здається в усьому позитивна, виростили і виховали двох дітей, свій дім, робота все є, але пам’ятаю, завжди в дитинстві були сцени з її боку, і татові часом було непереливки.

Якщо б я дізналася, що у мого чоловіка є дитина, я ні в якому разі не перешкоджала б їхньому спілкуванню, бо вважаю це великим гріхом, це не правильно позбавляти батька дитини. Як би мені боляче не було, але я дозволяла б з ним бачитися.

Ось вам приклад з життя моїх батьків. Моя мама ніколи по-справжньому не була щасливою, хоч і приховувала це, коли я виросла, все зрозуміла, від чого у неї стільки образи до життя. І хоча після возз’єднання сім’ї пройшло 30 років, вона не прийняла мого батька і минуле все життя не давало їй спокою і миру в душі.

Фото ілюстративне – it-doc.info.

You cannot copy content of this page