Дві дочки у мене, і син ще є, про дітей я дбала все життя, а в старості нема біля кого голову прихилити.
Я ж собі як завжди думала – якщо є дочки, то самотньою я точно не буду, але зараз в свої 69 років і вийшло так, що зараз я живу сама, маючи трьох дітей.
Мені останнім часом допомога потрібна, якби не моя сусідка, я навіть не знаю, як би я давала собі раду.
Отаке воно життя, ніколи не знаєш, що буде завтра.
У нас з чоловіком була гарна сім’я, народився спочатку син, а потім дві донечки.
Ми жили в селі, але дуже близько від обласного центру.
Дітям ми дали освіту, одружили їх, зробивши кожному, як і годиться, велике весілля.
Вони пішли з дому, а ми з чоловіком залишилися самі господарювати. Сили у нас були, так що допомоги дітей ми не потребували.
17 років тому не стало мого чоловіка, я довго за ним сумувала, а потім вирішила поїхати в Італію, якраз жінки з нашого села почали їздити туди на заробітки, і я вирішила що теж поїду, щось зароблю.
Їхала я не через себе, мені одній багато не треба, я заради дітей рушила на ці заробітки, щоб їм допомогти.
Дочкам своїм я по квартирі купила, а синові допомогла придбати автомобіль, він сам так захотів, вибрав Mercedes-Benz.
Жодного разу, поки я була на заробітках, я своїм дітям ні в чому не відмовила, давала стільки, скільки просили.
Я була впевнена, що у мене вдячні діти і я буду мати в старості належну підтримку від них.
Повернулася я додому позаминулого літа, бо щось не дуже добре себе почувала, треба було здоров’я підправити.
Я думала трохи підлікуюсь і поїду назад в Італію, та сил поки немає, тому я залишилася вдома, та й роки своє беруть.
Все літо я провела в лікарні, виписалася додому, мені зараз допомога потрібна, а її немає.
Одна дочка в березні минулого року виїхала в Німеччину, і каже, що повертатися поки не буде.
Інша – ще три роки тому з чоловіком переїхали аж в Австралію, то зять наполіг на цьому.
Залишився тільки син і невістка. Син постійно зайнятий, він приїжджає до мене раз в тиждень, якісь продукти привозить, але мені потрібно приготувати, попрати, прибрати, а він цього робити не буде.
Невістка за цей час жодного разу не приїхала, у нас з нею ніколи не було теплих стосунків.
Щоправда, поки я присилала їм посилки з Італії, вона була дуже добра і привітна до мене, а коли я машину їм купила, то навіть деякий час мамою називала.
Але зараз і не згадує про мене, а я наполягати не можу, то ж чужа дитина, в мене свої є.
І ось зараз, коли мені найбільше потрібна допомога – дітей немає, і підтримки від них теж нема ніякої.
Дякувати Богу, що до мене щодня прибігає Наталка, моя сусідка.
Дівчина сирота, живе сама, має дуже добре серце.
Я колись в свій час позичила їй гроші на навчання, так вона цього не забула і тепер каже, що не може залишити мене в біді.
А я собі думаю, я ж своїм дітям все життя допомагала, а вони так нічого і не оцінили, а тут чужа людина навіть маленьке добро пам’ятає.
Я вже вирішила, якщо так і далі піде, то я відпишу Наталці свій будинок, щоб вона мене доглянула, а діти вже хай вибачають.
Думаю, це для мене буде найкращий варіант.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.