Мені 67 років, рік тому я пішла з роботи і тепер на пенсії. Все життя я працювала вчителькою в школі, ніяк не могла кинути улюблену професію. Робота у мене була цікава, але вимагала багато зусиль. Тому, я нарешті пішла на заслужений відпочинок з чистою совістю. Жила я окремо від дітей в великій квартирі, чоловіка мого немає вже 20 років.
Останнім часом мені стало самотньо самій вдома, і діти запропонували переїхати до них. Спочатку я сумнівалася, але потім погодилася. У доньки трикімнатна квартира, вони пообіцяли мені виділити окрему кімнату.
Після переїзду ми всі разом вирішили здавати моє житло, щоб отримувати додаткову копійчину в сімейний бюджет. У мою квартиру заїхала сім’я. Договір з ними ми уклали на рік. Люди попалися порядні, тому я без всяких сумнівів пустила їх в свою квартиру.
Я прожила у дітей пів року. Спочатку все було нормально. Діти і внуки намагалися особливо не шуміти, щоб мене сильно не турбувати. Але через місяць до мене всі звикли і стали вести себе як завжди.
Не можу сказати, що їх поведінка надмірно напружує, але для мене це дуже шумно і важко. Онукам вісім і сім років. Приходячи зі школи, вони починають гратися. Ігри були в основному комп’ютерними, тому в квартирі стояв шум і гам. Емоції дітей вихлюпуються назовні, і шум стоїть постійний.
Увечері повертаються дочка з зятем, батьки онуків, і все починається спочатку. Вони обоє теж доволі галасливі – експресивні й уперті. Я не знаю, яким чином вони взагалі уживаються, але живуть непогано. Вони можуть весь вечір пред’являти один одному претензії на підвищених тонах, а перед сном помиритися, і все стає на свої місця.
Я розумію, що всі люди різні і одному підходить те, що не підходить іншому. Одних може роздратувати те, що інша людина взагалі не помітить. Але під вечір від таких їхніх потреб у мене голова йде обертом. Мої прохання поводитися тихіше діють кілька днів, а потім все повертається. Я терпіла, скільки змогла, але відчуваю, що дуже втомилася від такого способу життя і хочу повернутися в свою улюблену квартиру.
Розповіла про своє рішення дітям. Вони засмутилися, бо, виявляється, у доньки визрів новий план. Вони з чоловіком вже давно мріють про власний будинок. Виявляється, вони вже помітили підходящий і навіть дали завдаток. Дім хороший, двоповерховий, знаходиться в місті, правда, на окраїні.
Донька підрахувала, що якщо продати їхню квартиру і мою квартиру, то вистачить, щоб купити цей будинок, ще й на ремонт косметичний залишиться. З моїми орендарями вона вже домовилася – їм настільки сподобалася моя квартира, що вони готові її купити.
Мені б не хотілося розбивати мрії доньки, але той час, який я жила у них, показав, що краще нам жити окремо – мені потрібен спокій, якого біля доньки у мене немає.
Діти пообіцяли, що будуть намагатися сильно не шуміти, але мене це не влаштовує більше. Онукам все одно потрібно роздолля і свобода. А мені вже хочеться спокою і тиші. Я так втомилася, що вам не передати. Напевно, вік бере своє. Втомилася я від такого шуму та гаму.
Ось тільки з будинком як бути – не знаю. І доньці хочеться допомогти, і собі не хочу робити на шкоду. Як же вийти з цієї ситуації?
Фото ілюстративне – Tengrinews.
