fbpx

Мені 65 років, я пенсіонерка, живу в селі. До роботи я за своє життя звикла, так що навіть зараз я не сиджу склавши руки, бо постійно є якісь справи. Зараз ми з чоловіком живемо самі, бо наш єдиний син нещодавно одружився і з невісткою живуть в місті, окремо. Я коли до них не приїду, то лише засмучуюся, бо те, що я у них застаю постійно, мені в голову не вкладається

Мені 65 років, я пенсіонерка, живу в селі. До роботи я за своє життя звикла, так що навіть зараз я не сиджу склавши руки, бо постійно є якісь справи.

Зараз ми з чоловіком живемо самі, бо наш єдиний син нещодавно одружився і з невісткою живуть в місті, окремо. Я коли до них не приїду, то лише засмучуюся, бо те, що я у них застаю постійно, мені в голову не вкладається.

Визнаю, що мій син порядок не любить, і ми з чоловіком самі винні у цьому, бо не привчили його прибирати за собою, а все самі робили. Та я сподівалася, що коли він одружиться, то ситуація зміниться, але стало ще гірше, бо невістка моя така ж як і син, її теж влаштовує безлад.

Я розумію, що побут – це така рутина, якою зовсім не хочеться займатися, а якщо й займаєшся, то просто бо треба. І ось ти прасуєш, прибираєш, переш, готуєш, по колу, замість того, щоб займатися своїми справами. Але такою є наша жіноча доля.

Ми свого сина так і не привчили до порядку. Зараз вони з невісткою живуть в однокімнатній квартирі, яку ми для них придбали. Тільки документи ми ніякі не оформляли, про всяк випадок. Свати жодної допомоги не хотіли надавати. Вони люди небагаті, свого в них нічого не було, та й мабуть накопичити нічого не змогли.

А те, що ми вирішили купити дітям квартиру, вони сприйняли як належне. Молоді теж були дуже раді, що в них буде свій куточок. Але я висунула їм умову – обов’язкова підтримка чистоти. Я не люблю безлад. Вони мене запевнили, що все буде гаразд.

Ми з чоловіком зробили косметичний ремонт, щоб молодим затишніше жилося. Поміняли меблі, сантехніку. Свати навіть у цій справі не захотіли нам допомогти.

До них в гості ми з чоловіком навідуємося не часто, візитами їм ми не докучали, тільки зідзвонювалися. А одного разу я була в місті по справах, і вирішила зайти до сина з невісткою без попередження. Двері мені відчинила невістка, і вигляд у неї був не найкращий. Вона була сонна, із вчорашнім макіяжем, у запраній нічнушці. Було неприємно бачити таку картину. Син, що вийшов слідом, не відрізнявся чистотою і акуратністю.

В коридорі – гора брудного взуття. Запах стояв огидний: тютюн упереміш зі сміттям. Мені здавалося, що на ринку ще краще пахне. Сантехніка була в жалюгідному стані. Мабуть, за пів року до неї взагалі ніхто не торкався, щоб навести чистоту.

Як я не старалася, але мені не вдалося приховати свого розчарування побаченим. Оскільки вони і так це помітили, то я їм сказала, що даю їм тиждень навести тут порядок, інакше вони шукатимуть інше місце проживання. Також зажадала, щоб вони привели себе в порядок, бо дивитись неприємно.

Син знав мій характер, і знав, що я завжди дотримуюся свого слова, тож через тиждень квартира сяяла чистотою. Навіть причепитися було ні до чого. Вони викликали клінінгову компанію, щоб вона все за них прибрала.

Вони вибачалися і обіцяли, що більше не повториться. Але, коли я знову прийшла до них без попередження, то застала ту ж саму картину. Я так засмутилася, що аж плакала. Прийшла додому і сказала чоловікові, що я їх хочу виселити – нехай молоді знімають квартиру, і на оренді роблять що хочуть.

Та чоловік не дозволив мені цього зробити, сказав, щоб я не втручалася в життя молодих – нехай живуть як хочуть.

А яка ваша думка? Хто з нас має рацію: я чи мій чоловік?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page