Мені 62 роки, нещодавно не стало мого чоловіка, з яким ми прожили останніх 15 років.
Ярослав мені не був офіційним чоловіком, бо ми з ним не розписувалися, не бачили в цьому потреби.
Ми зустрілися вже в доволі зрілому віці, в обох за плечима розлучення, діти в першому шлюбі, то ж ми вирішили просто зійтися і бути надійною опорою одне для одного.
Я залишила свою двокімнатну квартиру доньці, яка якраз заміж вийшла, а сама переїхала в заміський будинок Ярослава.
У нього теж була донька приблизно того ж віку, що і моя, і Ярослав купив їй окрему квартиру.
Свого чоловіка я дуже любила, дякувала Богу, що хоч в другій половині життя мені так пощастило.
Ми з ним спільно займалися господарством, нашим хобі було вирощувати помідори різних сортів (у нас їх було близько 40-ка).
Спочатку я насіння різне купувала, потім ми його сіяли в горшки, потім висаджували розсаду у грунт, потім за нею правильно доглядали, підрізали-підв’язували, і отримували такий урожай, що словами не передати.
Тішилися як діти! Помідорки були різного кольору і різної форми! Ми самі все це з’їсти не могли, тому трохи закрутки робили, а частину урожаю сусідам роздавали.
Нам з Ярославом скучно ніколи не було, ми постійно щось вигадували, робили, їздили, планували.
І ось тепер його раптово не стало… Цього року він вперше не скуштує наш урожай… А помідорки якраз стали достигати. Тільки в цьому році вони мене зовсім не тішать.
Та й ще одна проблема з’явилася, про яку я щось зовсім не подумала. А де мені тепер жити?
Дружиною Ярослава я не була, то ж будинок переходить його єдиній спадкоємиці – доньці.
Вона мене з дому не жене, каже, щоб я залишалася стільки, скільки треба. Але, як на мене, це не варіант, бо я завжди розумітиму, що живу в чужому домі.
Чекати на старість, і потім прийти до рідної доньки, щоб вона мене доглянула, теж не варіант.
Я заплуталася. Порадьте, що мені робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
