Ще не минуло і року, як я похоронила свого чоловіка Богдана. Відколи його не стало, мені дуже сумно, бо прожили ми з ним 32 роки в любові і злагоді.
Добре, що хоч донька з зятем і внуками зараз біля мене живе, то ж все ж вже веселіше мені. Саме Марта і наполягла на тому, що треба мій 60-річний ювілей хоч по мінімуму відсвяткувати, так би мовити, в сімейному колі. Донька сама все приготувала, бо я, чесно кажучи, святкувати нічого не мала жодного бажання.
Сіли ми за стіл, і раптом, на моєму подвір’ї з’явився сивочолий чоловік, в якому я не відразу впізнала Івана. Я ледь не впала, а донька, взагалі, не зрозуміла – хто цей чоловік, і чого він прийшов до нас. Зять встав з-за столу, і вже хотів випровадити неочікуваного гостя, але я його зупинила, і зрозуміла, що настав час все пояснити дітям.
– Чого прийшов? – питаю Івана.
– Як чого? Ти – моя дружина, а вона (показав на Марту) – моя донька.
– І ти про це згадав аж через 35 років, Іване?
– А швидше не було потреби. У мене сім’я була, дім. А тепер Марії моєї не стало, і мені нема де жити. Марто, ти ж не виженеш рідного батька на вулицю?
У доньки забракло слів, та й у мене також, я просто не знала, що сказати – явився колишній чоловік, якого я не бачила 35 років, та начебто й нічого не було, приїхав до нас в село, з валізами, і сказав, що тепер він буде жити з нами.
Іван був моїм першим чоловіком. Любила його дуже, більше життя любила. Донечку йому народила. А він взяв, і зник. Їздив на заробітки, та так і одного разу пропав. Я вже всі сльози виплакала, шукала його всюди, не знала – чи я розлучена, чи кинута, чи, може, вдова.
Вже потім люди подейкували, що бачили його в іншій області, живий-здоровий, має там іншу сім’ю.
Можна собі лише уявити, що я тоді відчувала. Потім нас розлучили, я змирилася. А ще через кілька років я зустріла Богдана, який став мені надійним чоловіком, а моїй Мартусі добрим батьком на довгі 30 років.
Але, на жаль, забрали його небеса, нічого не поробиш, таке життя. У мене є донька, внуки, мені є для кого жити.
І тут, як грім серед ясного неба, в нашому житті з’явився Іван. Та ще й з претензіями, що він має право тут жити.
Що робити, я не знаю. У нас є літня кухня – невелика стара хатина на подвір’ї, може, його впустити туди на деякий час? Чи що ви б мені порадили зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
