Я жавно немолодий вже чоловік, а на старості років закохався, так склалося в моєму житті. Порадитися зовсім ні з ким, справа у мене особиста і непроста для мене, тому прошу у вас, шановні читачі, якоїсь слушної поради, зауважень або навіть засуджень, якщо завгодно.
І все ж, для мене важливіше за все будуть об’єктивні коментарі, якщо хто зрозуміє мої почуття і ситуацію, в якій я опинився. Імена називати не буду, вже вибачте мене за це, своє географічне розташування – теж, зі зрозумілих для всіх причин та обставин, а ось суть опишу ту, яка вона є насправді. Моє життя складається зараз досить непросто і я не знаю, як вирішити все.
Живемо ми зі своєю дружиною трохи більше 30 років у шлюбі. Мені зараз 60, дружині моїй – 57, є син, він сімейний вже, живе він від нас далеко.
Коли наш син одружився і поїхав від нас 5 років тому, ми з дружиною відчули якусь незрозумілу душевну порожнечу. Але це нас не зблизило, а навпаки роз’єднало. Таке враження, що тільки дитина нас зближувала, більше нічого спільного у ці роки у нас вже не було.
Я своїй дружині пропонував – давай продамо свою квартиру, поїдемо з тобою в село, купимо там будинок, там чисте повітря, змінимо хоч так своє життя. Але вона міська людина, їй це не цікаво. Зате вона не проти була, щоб ми купили дачу для літа. Так і зробили в тому році навесні.
Тільки ось літо, проведене на дачі, у неї не викликало зовсім ніякого захоплення. Копати, садити, солити огірки на зиму, виявилося їй не до душі. Для неї було головне, щоб в будиночку був телевізор для серіалів і жіночих ток-шоу. Моя дружина мені відразу потім так і сказала: кожному – своє.
Я порався сам в городі, а дружина просиділа майже все літо перед екраном телевізора. Якщо я просив щось допомогти, у неї раптом «включалося» якесь недобре самопочуття. Я помітив – з виходом на пенсію вона стала скаржитися на неіснуючі недуги, і саме тоді, коли їй це вигідно. Але варто мені тільки звільнити її від обов’язків, вона відразу ніби на світ народжується.
Потім я пропонував дружині повернутися на роботу – не хоче теж. Взагалі, сумно зовсім з нею стало, навіть поговорити нема про що з людиною, з якою прожив разом 30 років.
А навесні у нас взагалі відносини зіпсувалися. Я хотів назад на дачу, вона і чути про неї не хотіла. Сказала, що я там сам можу жити, а їй не подобається ні грубка, ні дерев’яний будинок. Загалом, з легкістю мене відпустила, навіть рада була, що мене не буде.
Дружина тоді відразу сказала: «Їдь туди на все літо і хоч на всю зиму!» Мені прикро стало. Вона обіцяла іноді приїжджати, але жодного разу не приїхала за всю весну. Іноді друзі тільки до мене навідувалися. Їхав назад я за 80 км, але одну ніч в квартирі переночував і знову хочеться на дачу, там так добре: свіже повітря, садок, город, і тягне назад. І не тільки через дачу.
Вийшло так, що зустрів я в селі самотню жінку, свою сусідку. Їй трохи за 50 років, добра людина, має веселу вдачу та красива жінка.
Спочатку сусідка Ксенія навіть спілкуватися зі мною не хотіла, уникала зустрічей, мовляв, я – одружена людина. Я її до себе запрошував на чай, але вона прийде, прибере, смачненьке з собою що-небудь принесе і йде.
А якось я чекав в гості дружину, сам все наготував, а вона ввечері дзвонить, і як завжди говорить, що їй недобре і не приїхала, замість неї прийшла сусідка, та й залишилася. Ось з цього дня і почався у нас роман.
Додому я так і не повернувся, заїжджаю тільки разів зо два-три на місяць, дружині кажу, що саджу щось на городі, збираю врожай, та й курей я вже там завів і кроликів, щоб мати своє господарство, адже молоко можна тут в бабусь теж купити, в цих будинках багато людей живуть цілий рік, є грубки для опалення. Хоча в загальному і наче правду кажу.
З моєю сусідкою мовчимо, як можемо, начебто поки чуток по селу немає, але вже поглядають на мене скоса. Або мені так здається?! Багато хто знає, що я одружений, багато хто знайомий з моєю дружиною, коли та в магазин ходила.
Але я хотів би не зважати на всі ці заборони, розлучитися з дружиною і одружитися з сусідкою. Я про це їй ще не говорив, вона б зраділа, але тримає мене одне – а що скажуть люди про мене.
Хоча життя таке коротке, що іноді хочеться бути рішучішим і будувати своє щастя навіть на старості років.
Як я вже і говорив – приїжджають до мене друзі, вони наші спільні з дружиною, боюся, що вони встануть на її сторону, відмовляться від мене, відвернуться. Сумно за саму сусідку, адже її тутешні бабусі засмучуватимуть щодня своїми плітками, мовляв – розлучниця, а вона тримає марку перед усіма.
Трохи й шкода свою дружину, адже ці всі процедури з розлученням мало приємні, але зате я точно залишу їй всю квартиру. Я думаю, що наше розлучення вона легко сприйме. Не знаю, як до всього цього поставиться син, хоч він нами зараз зовсім не цікавиться, лише телефонує рідко. І все ж – стоїть якесь хвилювання нового життя, щось не пускає мене, не дає зробити вибір правильний. Що мені робити? Адже фактично життя у мене тільки починається, хоча я вже немолодий! Та й дружина зовсім відвернулася від мене.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
