Своїх трьох дітей я завжди вважала опорою і найкращою підтримкою, заради них я трималася у найважчі часи. Життя підкидало мені різні сюрпризи, простим його не назвеш, але діти завжди тримали мене на плаву.
Мій чоловік мені зраджував, я довго терпіла, але ми в підсумку розійшлися. Дітей я виховувала практично сама, бо після розлучення чоловік вирішив, що аліментів з нього досить.
Я прагнула виховати їх гідними людьми, щоб вони і один одному допомагали, і щоб мені завжди було до кого звернутися. А коли мене не стане, то вони будуть один в одного і завжди допоможуть один одному. Одним словом, дітьми я дуже пишалася і дякувала Богу, що вони у мене є.
В дитинстві все було добре – два сини і дочка, росли дуже доброзичливими, милими, вихованими. А як вони любили один одного, завжди стояли горою один за одного.
Я натішитися не могла, коли дивилася, як вони між собою дружно живуть. Пам’ятаю, інші жінки тільки питали, як це мої діти так легко мову знаходять один з одним. Заздрили навіть.
Але так було тільки в дитинстві, і коли діти виросли, все змінилося, і далеко не в кращу сторону. Мені 60 років, і я хотіла б бачити те, про що мріяла стільки років – любов між дітьми, та цього, на жаль, немає.
Зараз їм усім за 30, у всіх свої сім’ї, і живуть вони далеко не дружно. Між собою один з одним вони майже не спілкуються, а зустрічаються лише в мене вдома на свята.
І то прийдуть, мовчать за столом, наче чужі. Я спеціально їх всіх кличу до себе, щоб вони спілкувалися, але вони встають з-за столу і знову кожен повертається в свій світ.
От днями був мій день народження, я запросила трьох своїх дітей з сім’ями до себе, накрила стіл. Весь час вони мовчали, я намагалася щось їх розпитувати, а через годину вони встали і почали збиратися додому.
Я не можу зрозуміти, чому все так відбувається, я не бачу причини. Я вже їх прямо питала, що сталося, яка кішка між ними пробігла, але вони не можуть дати мені зрозумілої відповіді. Я вже починаю думати, може це я винна.
Але, з іншої сторони, в чому моя вина? Любила я усіх однаково, всім однаково допомогла в житті чим могла. Всі діти живуть окремо, я їм допомагала купувати житло, а свій будинок в майбутньому збираюся записати їм трьом в рівних частках. Так що спадщина не могла стати причиною.
Тому я не можу зрозуміти, чому раптом мої діти, які завжди були дружніми між собою, стали зовсім чужими. Ну як так могло статися? Може, просто вони мені чогось не розповідають.
Що мені робити в такій ситуації? Чи можна їх якось гуртувати знову? У мене душа болить, коли я бачу, як вони один до одного зараз ставляться.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
