Мені 56 років, вже багато років я їжджу з будівельною бригадою за кордон. У нас з дружиною все є, ми доволі забезпечені люди. У нас є син, моя дружина вважає, що ми зобов’язані його забезпечувати, але я так не думаю. Віталію 30 років, він давно одружений, одружився відразу як з армії прийшов. Дружина старша за нього, але з сином ми сперечатися не стали, знали, що все одно він нас не послухає.
Відразу після весілля у сина з’явилася дитина і новоявлені батьки зрозуміли, що без нас їм не впоратися – син був без роботи, невістка в декреті, так що молоду сім’ю довелося утримувати нам.
Свати, батьки невістки, чи виявилися хитрішими, чи жадібнішими, але придумали купу відговорок і прикинулися бідними, а може вважали, що молодь повинна сама вирішувати свої проблеми.
Правда, забезпечили молодих житлом – віддали (не подарували) молодим для проживання двокімнатну квартиру, яка залишилася їм від бабусі, мабуть, що-б комуналку за неї не платити і з почуттям виконаного обов’язку самоусунулися.
Син з невісткою відразу все зрозуміли, і просто занадилися за «допомогою». Після народження онука відвідування просто стало регулярним. Якщо я ще якось міг протистояти їхнім бажанням і вимогам, то дружина виявилася дещо добрішою.
Невдовзі син таки пішов на роботу, але отримував небагато, тому забезпечувати їх і далі мали ми – «це ж ваш онук», було в порядку речей.
Коли онукові виповнилося три роки, на роботу вийшла і невістка. Тобто свої доходи у них були. Але все одно тягнули з нас, батьків. Ми навіть машину їм купили, правда недорогу, але все таки.
У той-же час у нас з дружиною були і свої витрати – будинок хотів ремонту, машина теж, та й ми хотіли хоча б раз в рік на відпочинок кудись поїхати.
А син не припиняє їздити і просити. А тут ще він заявляється і «радує», мовляв у вас другий онук буде. І в черговий раз з матеріальними проханнями.
Ось я йому і видав, все по поличках розклав. Халява закінчилася, пора і честь знати. Нагадав про совість, яку треба мати. Нічого, що у мене є своє життя? Я ж теж жива людина і теж їсти м’ясо хочу яке люблю. Чому я повинен у всьому собі відмовляти? Їжджу на роботу аж за кордон, хоча міг би влаштуватися біля будинку і мені цілком вистачило б. Ми і так кілька років підтримували його сім’ю.
Я і дружину попередив: якщо побачу як ти йому нишком гроші сунеш перестану тобі гроші пересилати. Буду тільки на потреби давати.
Син образився, дружина зі мною не розмовляє.
Але я вважаю, що роблю все правильно, ми теж маємо право відпочити і пожити для себе. Зрештою вирішити якісь свої проблеми, що накопичилися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
