Зараз мені вже 53 роки, здавалося б, що вік вже далеко немолодий, і я на сьогоднішній день змогла зітхнути вже набагато спокійніше, і відчути себе цілком щасливою людиною тільки після того, як розлучилася зі своїм чоловіком.
Якщо розповідати все з початку, то вся справа в тому, що моя мама, хоча мені шкода, відноситься до тих жінок, які все життя все намагаються тягнути на собі в сім’ї: вона заробляла завжди більше мого тата, так вже їй вдавалося, сама відводила і забирала з садочка нас з братами, готувала для усіх, прала і прибирала, виконувала всю домашню роботу одна без будь-якої допомоги, поки ми трішки підросли.
А наш тато, вже так склалося, був радше просто про людське око: він, складалося таке враження, жив собі своїм життям, паралельним від нашого, часто через це він змінював своє місце роботи і в домашніх справах ніякої участі не брав, він вважав, що це не його справи, він має ходити лише на роботу і працювати, а весь побут в домі і діти – то суто жіноча справа.
Надивившись усі ці роки на такий приклад сімейного побуту, я спочатку думала, що ніколи не стану такою, як моя рідна мама. І завжди шукала собі в чоловіки хорошу та порядну людину. Але мій чоловік, який колись був дбайливим, працьовитим і турботливим, як тільки ми познайомилися, за 20 років шлюбу дуже сильно змінився. Звичайно, це сталося не в один день, а якось зовсім поступово, і тому я нічого не змогла з цим вдіяти.
А вже в останні роки нашого шлюбу Микола став нагадувати мені мого рідного батька в часи мого дитинства, який також просиджував штани на дивані цілими днями, нічого не роблячи, і спокійно собі чекав, коли дружина все зробить за нього сама.
У нас з Миколою двоє дітей, і тому чоловік до останнього моменту не вірив в те, що я в один день просто вирішу з ним розлучитися. Микола думав, що я вже стара для таких рішень у сімейному житті, думав, що я вже ніколи нікуди від нього не піду і залишатимуся поряд з ним, що таке життя мене влаштує.
До останнього дня Микола думав, що я буду перейматися про те, а що скажуть люди, мої знайомі, наші спільні родичі, як колись це було з моєю мамою, коли я просто піду з сім’ї. Але, незважаючи на вмовляння дітей, знайомих і усієї своєї рідні, я все-таки зважилася на те, щоб ось так серйозно змінити своє життя, і пішла від нього, залишивши Миколу.
Я з’їхала з його квартири і подала на розлучення. Скинула зі своїх плечей щоденні турботи та піклування про дорослу людину, за якою я доглядала так багато років, і стала жити в своє задоволення.
Спочатку я постійно сумнівалася в правильності свого рішення, і було непросто починати в моєму віці життя з нуля, але я впоралася з усім і життя заграло для мене новими барвами. Поступово я знайшла нових подруг – цікавих людей, стала більше заробляти, і навіть стала зустрічатися з одним чоловіком. Загалом, я ніби разом з тим нещасливим шлюбом скинула з себе років двадцять, і стала знову молодою і радісною жінкою, яка просто так посміхається щодня, радіє усіляким дрібницям, йдучи впевнено по життю.
Син з дочкою спочатку ображалися, вони малі, ще не розуміли всього, і часто відмовлялися зі мною розмовляти, не слухалися, але потім вони самі помітили, як я «розцвіла», і пробачили мене за все, адже і їх життя стало радіснішим. Вони самі зрозуміли, що розлучення пішло мені на користь, і що зараз я виглядаю значно краще, ніж було до цього.
Хочеться зазначити тут, що Микола без мене теж не сумує особливо – привів додому якусь пані, на 8 років молодшу за себе, і тепер навіть одружитися з нею збирається.
Здавалося б – всі повинні бути задоволені та щасливі, але ж ні: родичі на мене образилися за те, що я порушила звичний уклад життя в нашій родині, вважають, що я забрала спокій у своїй сім’ї, і добровільно стала «розлученою».
Спочатку уся наша родина передбачала мені не дуже гарне майбутнє – говорили, що я ще дуже пошкодую про свій вчинок, бо без чоловіка жінці важко жити, зараз часи непрості, а коли побачили, що у мене все складається чудово, краще не буває – стали звинувачувати в тому, що я думаю про себе лише, а не про сім’ю і дітей, і тепер повчають мене при кожному зручному випадку. Кажуть, що я подаю поганий приклад своїм дітям і племінникам. На їхню думку, краще б я жила як «нормальна жінка», нехай навіть і була б при цьому нещаслива у шлюбі, ніж така ганьба для усіх наших рідних і близьких. Наші родичі більшість сільські люди, для них розлучення – це щось нерозумне і неймовірне.
А мені здається, погляди моїх рідних сильно застаріли, і моє особисте життя ніяк до них не відноситься, адже не вони живуть ним, а я. Прикро, що вони всі налаштувалися проти мене. А що я можу зробити? Я хочу бути щасливою.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
