– Ось – квитки до Парижу. Летимо завтра, – протягнув мені Роберто конверт, а у мене сльози на очі навернулися, бо я ж лише кілька днів тому зізналася йому, що це моя мрія.
Мимоволі згадала свого чоловіка, від якого снігу взимку не допросишся.
– Будуть тобі чоботи! – обіцяв мій чоловік, коли я йому показувала розклеєне взуття і казала, що завтра просто не маю в чому йти на роботу.
Але далі обіцянок нічого не йшло. І так було з усім – з взуттям, з одягом, з іншими речами. Я зичила гроші, купувала собі чи дітям те, що мені було потрібно, а потім по суботах їздила на ринок, продавала нашу городину, і так поступово розраховувалася з боргами.
А одного разу я зустріла свою однокласницю Ліду, я її не відразу впізнала. Вона йшла під ручку з італійцем, а сама виглядала так, ніби з обгортки глянцевого журналу.
Ми з нею розговорилися, і вона залишила мені свій номер телефону, на випадок, якщо я таки захочу щось змінити в своєму житті.
Я ніколи про заробітки не думала, але та зустріч не давала мені спокою. Я подумала, що так хоч дітям зможу допомогти, їх у мене аж двоє – син і донька.
Діти у мене дорослі, вже обоє одружені, але вони знаходяться лише на початку сімейного життя, не мають особливо нічого.
Син пішов у зяті, там свекри мають будинок непоганий, але ж то не мого сина, він в цьому будинку ніколи не буде повноправним господарем.
Доньці з зятем я поки-що свій будинок залишила. Він теж доволі добротний, але давно збудований, тому потребує капітального ремонту, на який у нас точно немає грошей, а чоловікові моєму байдуже.
До речі, як тільки я сказала, що їду за кордон, так мій чоловік тут же розлучився зі мною, і відразу пішов жити до нашої сусідки-вдови.
Я через це не сильно засмутилася, бо з ним і так життя не було. А донька з зятем ще й полегшено видихнули, бо тепер вони самі залишилися на господарстві.
Та вже в Італії зі мною сталася одна подія, яка перевернула моє життя з ніг на голову, і тепер я просто не знаю, що мені робити? Тому прошу поради. Може, хтось з заробітчанок теж був в моїй ситуації, і порадить мені, як краще вчинити?
Мені 50 років, але виглядаю я молодшою за свій вік. Не пробула я в Римі і два роки, як я зустріла хорошого чоловіка.
Роберто старший за мене на багато років, він нещодавно вийшов на пенсію, але як і я, виглядає він значно молодшим за свій вік.
Не зважаючи на суттєву різницю у віці, між нами виникла симпатія, якщо не сказати, кохання. Знаю, що це смішно говорити про якісь почуття, але такого я за все своє життя ні до кого не відчувала.
Роберто давно розлучений, але зберіг з своєю колишньою дружиною дружні стосунки. У них є дві дорослі доньки, уже заміжні.
Зараз Роберто живе сам, має невеликий будинок, в який він мене і кличе жити. Він не багатий за мірками Італії, але його заощаджень і пенсії вистачає для того, щоб подорожувати, жити в своє задоволення, насолоджуючись процесом.
Роберто кличе мене заміж, і хоче, щоб я з ним подорожувала, а не важко працювала зранку до вечора на роботі.
Але я йому пояснюю, що не за тим я сюди приїхала, це він може дозволити собі насолоджуватися життям, подорожуючи по різних країнах, бо в нього вже є пенсія, а мені працювати ще і працювати!
Та й що я скажу дітям? Що мама закохалася на старості років і передумала їм допомагати? Вони мене точно не зрозуміють!
А Роберто не вгаває, бо він не розуміє наших заробітчанок, які до кінця свого життя тягнуть на собі своїх дорослих дітей.
Зараз він кличе мене в Париж. А на літо запланував поїздку на острови. Для них це нормально – подорожувати на пенсії.
Я розумію, що він в якійсь мірі правий. Я ніде далі свого району не була, і ще не відомо, чи побачу я колись той Париж?
Але я відчуваю велику відповідальність за своїх дітей. Адже я їм пообіцяла, що допоможу.
– Мамо, ми були про тебе кращої думки, – сказала мені донька по телефону. І додала, що батько правильно зробив, що розлучився зі мною.
Син мовчить, але теж злий на мене, бо і він розраховував на мою допомогу.
Я ж так і планувала – поїхати, заробити, допомогти. А тут мені самій неочікувано підвернулася нагода трохи для себе пожити.
То як мені тепер бути? Яке рішення прийняти, щоб було правильно?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
