fbpx
Життєві історії
Мені 45 років, усім своїм дітям, а їх у мене аж троє, я відтепер кажу, що вони зобов’язані на старості нам з чоловіком допомагати. З пенсіями ще не зрозуміло як буде, то ж вся надія на дітей. Якщо у кожного з трьох наших дітей буде грошова професія в руках – батьків, які щиро вкладали душу у їх виховання, такі діти не кинуть

– Зараз час непевний, тому ми з чоловіком дітям так і сказали: починаючи з двадцяти п’яти років, з вас – гроші на утримання батьків! Готуйтеся! – зі сміхом розповідає 45-річна Галина. – Тому що з пенсіями вже зараз не зрозуміло що твориться, може, їх і зовсім їх не буде. У мене то точно, я ж все життя домогосподарка! Моя пенсія – в дітях! Та й чоловіка теж. Нехай готуються утримувати батьків…

У Галини з чоловіком троє дітей, і треба сказати, що батьки вони чудові. Галина ось уже п’ятнадцять років, з часів першого декрету, не працює, займається тільки дітьми і домом. І робить це вельми сумлінно.

З самого дитинства активно розвиває, читає, малює, грає, постійно щось вигадує, шукає нові ідеї, возить дітей по гуртках і секціях, водить на виставки і в театри. Діти серйозно займаються танцями, малюванням, спортом, мовами, старші вчаться в хорошій гімназії.

Галина входить у всілякі батьківські комітети, знає всіх однокласників і їх батьків, постійно в курсі всіх справ. Два рази на рік сім’я виїжджає у відпустку – батьки показують дітям світ, моря і океани, різні країни і міста. Плюс старших дітей обов’язково відправляють в хороші предметні табори.

Звичайно, грошей на все це йде багато, і тут спасибі батькові і чоловікові – це він забезпечує велику родину. Галина з чоловіком вважають, що в розвиток дітей потрібно вкладати, і економити на ньому не можна. Дітям вони дійсно дають все найкраще.

– Все це чудово, звичайно! – часом говорить Галині мама. – Але… а як же ти сама? Тобі сорок п’ять років, а у тебе ні стажу, ні професії. Ти вся в батьківських комітетах і борщах. Сама по собі ти ніхто… Ще років п’ять, і діти твої виростуть. А ти? Що ти будеш робити потім?

– Ой, мамо, не починай, якось воно буде! – безтурботно махає рукою Галина. – Буду читати, гуляти, квіти посаджу, запишуся на курси крою та шиття… До того ж через п’ять років виросте лише старший, і то не сильно (я заміж вийшла в 33 роки, 34 народила первістка). Іншим ще дорослішати і дорослішати. А там і внуки підуть!

– Читати, гуляти – це добре, жити ти як будеш? – бурчить мати. – Вся надія тільки на чоловіка, який зараз заробляє. Але ж буває по-всякому. Роботу втратить, піде, захворіє чоловік – і що? Підлогу мити підеш – так ти і цього не вмієш толком. Ти сама навіть на мінімальну пенсію собі не запрацювала! Тобі не страшно взагалі думати про майбутнє?

Але Галина вважає, що думає про своє майбутнє, як ніхто інший. І не просто думає, а робить все для того, щоб «в разі чого» не піти по світу. До того, як вона вийшла заміж, вона теж ніде толком не працювала (лише на курси всякі ходила по розвитку і саморозвитку), але якось жила. От і про майбутнє теж хвилюватися не варто.

Вона зараз робить важливу справу – вкладає в дітей, виховує їх сумлінними і відповідальними, будує з кожним з них теплі, довірливі стосунки, крім того, посилено дає гарну освіту, яка в усі часи була путівкою в життя. Це найкраща страховка на майбутнє, вважає Галина.

Якщо у кожного з трьох дітей буде грошова професія в руках, широкий кругозір, успішне оточення змалку – батьків, які щиро вкладали душу у виховання, такі діти не кинуть.

А ви поділяєте точку зору Галини? Чи вважаєте, що «вкладати в дітей» набагато дальновидніше і ефективніше, ніж будь-що інше?

Чи чесно це по відношенню до дітей – ось так планувати «сісти їм на шию» в майбутньому? А може, навпаки, тільки так і правильно – нехай віддають борги батькам, які присвятили їм життя?

Фото ілюстративне – meragor.old.women.

You cannot copy content of this page