fbpx
Життєві історії
Мені 40 років, у мене є власний косметичний кабінет. Мама вважає, що якщо у мене своя справа, то я – багачка в порівнянні з сестрою. Тому сестру мама не чіпає, а мене постійно про щось просить, але говорить так, що я весь час відчуваю свою провину: маю бізнес, заробляю гроші, а мамі доставити радість не можу

Я розлучена, виховую сина 13 років, у хлопчика складний підлітковий період, чоловік не займається його вихованням, то ж все на мені, а ще – робота, квартира в кредиті і мама, яка вважає, що я просто повинна її забезпечувати. При цьому вона поступає дуже хитро – не вимагає, а просить.

– Ну ти добре живеш, – каже мама, – ось у сестри старшої зовсім справи не йдуть. Зять знову без роботи залишилася, дітей двоє, та ще й мами немає поруч. Тобі гріх скаржитися, я поряд, завжди допоможу.

Це правда, мама живе від мене зовсім недалеко, а сестра Світлана заміж вийшла на інший кінець країни. І квартира у сестри є, чоловікова, але без боргів. І чоловік поруч, а що без роботи, так з ким не буває, було у чоловіка сестри кілька періодів таких в житті: влаштовувався після 2-3 місяців пошуку ще краще, ніж раніше. Щасливий.

Мама вважає, що якщо у мене своя справа, то я – багачка в порівнянні з сестрою. А те, що я працюю, зігнувшись весь день, з 9-ї ранку і іноді до 11-ї вечора – ніхто не рахує. А що робити, буває клієнтка тільки після роботи і може. Підлаштовуюся, а як інакше.

У мене свій косметичний кабінет, в якому я працюю майже цілодобово, майже без вихідних, такий собі майстер-універсал. Життя змусило: коли без чоловіка залишилася, поклала свій економічний диплом на полицю і почала освоювати нову справу. Тільки мама не розуміє, що матеріали та обладнання коштують грошей, що підвищувати кваліфікацію треба, що оренду і податки теж треба платити. Вона бачить тільки дохід. А ще й за квартиру кредит не виплатила, син росте, а ми з ним живемо в однокімнатній квартирі.

Цю квартиру я купила вже будучи в розлученні, без чоловіка, без аліментів. Мама допомагала з онуком. За це я їй вдячна – зі школи забере, і погодує. За це в якійсь мірі я вважаю себе зобов’язаною мамі. А мама, виходить, цим і користується.

– Так хочеться поїхати в цей санаторій, – мрійливо закочує очі мама, – що я в житті бачила? Роботу, вас двох, потім внука допомагала піднімати, а тепер з пенсії хіба багато собі дозволиш?

І я слухняно купую мамі путівку в санаторій мрії, відповідно думаючи, де я зможу заощадити, від чого відмовитися.

– Чоботи такі бачила, – знову мама дивиться на мене прохальним поглядом, – та хіба ж мені по кишені, в житті таких гарних речей не носила, де вже мені, все вам – дочкам. Про себе забувала. Ну що ж, гаразд, обійдуся, Світлана і рада б допомогти, та звідки у неї гроші.

І я замість того, щоб замовити потрібні для роботи витратні матеріали, купую мамі чоботи. А ще ж є син з його потребами.

Матеріали в салон замовила, 10 тисяч треба, так мама подзвонила і почала пояснювати, яка чудова програма оздоровлення в якомусь будинку відпочинку.

– Хоч і зовсім поруч з нами, – сумно зітхала мама, – але ціни! Явно не для моєї пенсії…

Щоб не відмовляти, я спробувала пояснити мамі, що мені треба матеріали закупити. Зайвих грошей немає. А поїде вона через кілька тижнів, коли я управлюсь зі своїми витратами.

– Та хіба я щось вимагаю, – каже мама,– я розповідаю. Звичайно грошей немає. Коли вони на старих були. У вас, молодих, життя кипить, а нам уже тепер все до одного краю. Світланку попросити, вона б допомогла, та тільки у неї зараз такий напружений період. Вони ж не бізнесмени.

І так постійно – не вимагає, не просить, але говорить так, що я весь час відчуваю свою провину: маю бізнес, заробляю гроші, а мамі доставити радість не можу. Але ж вона мене і ростила, і по платним лікарям возила, і онука ростити допомагала. І розумію, що мама спритно цим користується, але як відмовити? Так і живу – 40 років скоро, а що бачила? Мені інколи навіть здається, що я починаю говорити маминими словами.

І що мені робити? Я ніби опинилася в полоні обов’язків.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

facebook