Перші кілька років після весілля ми з чоловіком не мали де жити, тому нас прихистили у себе його батьки.
Жили ми в селі, в приватному будинку. У свекрів все було ідеально, у них на будинку була табличка “кращий двір”.
Мене вони у себе прийняли добре, але той час, який я провела у них, залишив відбиток на все моє подальше життя.
От зараз мені 40 років, я сама мама 3-х дітей, живемо окремо, ні від кого не залежимо, а я досі хвилююся, що про мене свекруха подумає.
Я коли до них прийшла, нічого робити не вміла, а зізнатися в цьому було соромно.
Свекруха моя була чудовою господинею, на все село їй рівних не було.
Готувала вона як шеф-повар, в хаті чистота – пилинки ніде не знайдеш, город як з картинки!
Одного разу вона залишила мене вдома, я мала червоний борщ зварити.
Я старалася, але вийшов він не зовсім червоний, швидше блідо-рожевий, і чесно кажучи, не дуже смачний.
Я хотіла вилити його, бо краще вже було сказати, що я нічого не варила, ніж осоромитися так.
Та я не встигла, бо свекруха прийшла швидше, і відразу пішла на кухню.
Скуштувала вона мого рожевого борщу, і так стала нахвалювати, що я спочатку думала, що вона сміється з мене.
Та мама чоловіка була не такою людиною, вона з розумінням ставилася до того, що я ще далеко не все вмію, і терпляче мене всьому вчила.
Я біля неї і їсти навчилася готувати, і город садити, і навіть шити вмію, це теж мене моя свекруха навчила.
Зараз майже усьому, що я вмію, я завдячую свекрусі. Що б я не робила, я завжди думаю, яку оцінку дала б мені вона.
Приїхала мама до нас в суботу погостювати на кілька днів.
Про свій приїзд заздалегідь попередила, тому я два дні прибирала-готувала, щоб гідно зустріти дорогу гостю.
Але мама захотіла ще на город до мене піти подивитися. А в мене якраз на нього часу і не залишилося, тому частина городу заросла трохи бур’янами.
Я дещо знітилася, бо у свекрухи такого ніколи не було.
Подивилася мама на мій город, похвалила мене, особливо їй сподобалися мої помідори (я вирощую більше 20-ти сортів – в мене є і червоні, і бурі, і жовті, і оранжеві, і рожеві).
– Молодець, донечко! Гарно тут у тебе! – посміхнулася свекруха. – Сподіваюся, пригостиш мене тими рожевими помідорами, бо я таких зроду не бачила.
– Обов’язково, мамо, – з любов’ю відповіла я їй.
Дивлюся я на свою свекруху, і не можу нею налюбуватися – людина з душею, яка завжди випромінює світло.
З впевненістю можу сказати, що це моя друга мама, якій я вдячна за все в своєму житті.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
