Багато років тому я вже пережила зраду близької людини, ще раз наступати на ті самі граблі не хочу, але мої близькі вмовляють мене дати батьку мого сина останній шанс.
Мені 33 роки, зараз я успішна і самодостатня жінка. У мене є власна квартира і власне авто, є хороша робота, я добре заробляю. Свого 13-річного сина я виростила сама. Його батько пішов від нас ще до його народження.
З Станіславом ми зустрічалися майже рік, і я була впевнена, що у нас все йде до весілля. Але коли я сказала нареченому, що чекаю дитину, він засмутився, відповів, що йому треба подумати, і більше я його не бачила.
Я залишилася одна з немовлям на руках, ще й на орендованій квартирі. Мені допомагали друзі та родичі, інакше я навіть не знаю, як би я все це пережила. З допомогою мами, яка сиділа з онуком, я таки закінчила навчання в університеті.
Я не намагалася знайти колишнього, з усім справлялася сама. Організувала з подругою невеликий бізнес, який зараз приносить непогані прибутки. Син виріс без батька, але я намагалася зробити так, щоб в моєї дитини було все необхідне.
Про тата запитав лише раз – і я сказала правду. Щоб син знав, як батько виглядає, я показала йому кілька фото, які у мене ще збереглися. Стосунки і не думала починати з кимось – кому потрібні чужі проблеми?
І ось недавно мені подзвонив Станіслав, сказав, що у нього є розмова до мене і що він хоче зустрітися. Мені було цікаво, що ж такого важливого він хоче сказати, тому я погодилася на зустріч.
Вигляд у Станіслава був не вельми. Він розповів, що був одружений, у шлюбі є донечка, але щасливим з дружиною він не став, бо зрозумів, що не любить її.
Вони розлучилися, Стас поїхав за кордон, заробив там трохи грошей, і зараз хоче виправити свої помилки, каже, що не зміг забути мене і хоче бути разом.
Вибачається, благає прийняти його – мовляв, синові краще в повній родині. Я вислухала доводи і відмовила – на це у мене є безліч причин.
Дуже зручно з’явитися через 13 років, коли все вже позаду, і на все готове. Я не вірю в чарівні зміни, чудеса трансформації та усвідомлення власних помилок.
Син його жодного разу не бачив, за весь цей час Стас не знайшов нагоди і можливості зустрітися з власною дитиною. Як після цього я можу повірити, що зараз він все усвідомив і змінився?
Проте мої батьки впевнені, що чоловік змінився, і просять повірити у його щирість. Кажуть, що сину потрібен батько, та й я сама вже стільки років.
Не знаю, що мені робити. Послухати пораду батьків і впустити Стаса в своє життя, чи жити як жили, але дозволити сину спілкуватися з батьком?
Чи, взагалі, можуть люди змінитися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.