У житті буває все, і моя історія тому підтвердження. У 44 роки я аж ніяк не очікувала втратити чоловіка. Але ще більше я не очікувала знайти любов знову.
З чоловіком Євгеном ми були у відносинах з 1992 року, а одружилися лише в 1996 році. Познайомилися в компанії друзів, як це часто буває. Милий хлопець мені сподобався. Через два тижні зрозуміла, що потрібен тільки він і ніхто інший. Джерело
Разом ми прожили найкращі роки життя. Було все: і зводили кінці з кінцями, намагаючись заробити, і кожні вихідні виходили в ресторани. Він більше, ніж моя половина, більше, ніж частина мене.
Через рік після заміжжя наpодилася перша дочка, потім ще син і маленька. У ті роки чоловік процвітав на роботі і я вирішила стати домогосподаркою. Так більше приділяла часу вихованню дітей і завжди була поруч з чоловіком.
Одного разу мені повідомили, що у Євгена на роботі стався сеpцевий нaпад. Це було в 2012 році. В ту мить життя немов зупинилася. У лікарню вже поспішати було безглуздо. Він занадто швидко пiшов з життя.
Бiль і рoзпач огорнули мою душу і скували тiло. Спасибі моїй старшій сестрі, яка допомагала з дітьми в той важкий час. Я ж втратила усіляку мету в житті.
Читайте також: Маріє, у мене до тебе справа. Постарайся спочатку вислухати, а потім кричати. Мама переїжджає жити до нас, бо брат вигнав її з дому
За перші чотири місяці я бачила лише близько десяти разів своїх дітей. Молодша сестра і моя подруга допомогли трохи повернутися до звичайного життя. Вони жили кілька днів зі мною, поки я не почала сама ходити в групу підтримки зі схожою життєвою ситуацією. Там я розкрила душу, вимовляючи про бiль в душі.
Щоб впорається з важкими емоціями і подолати цю бiль, я вирішила максимально позбавитися від всього, що могло нагадувати Женю. Змінила частково меблі, зробила косметичний ремонт, позбулася речей. Але полегшення не відчула.
Багато родичів в цей період вважали, я хочу викреслити його з пам’яті. Можливо навіть і так. Мені треба було повертатися до життя. Усвідомлення того, що відбувається важко приходило до мене.
Одного разу в торговому центрі, роблячи покупки, у мене випадково впав телефон. Його підняв чоловік і простягнув мені, злегка посміхнувшись. Так я познайомилася з Віктором.
Віктор запросив мене на чашечку кави в місцеве кафе. Чомусь з легкістю на душі погодилася. Вечір ми провели разом за розповідями про своє життя.
Виявилося, що він так само втратив свою дружину, але набагато раніше. Бiль вщух і він просто продовжував жити заради їхніх спільних дітей, а незабаром і онуків.
Так зав’язався наш маленький роман. Якщо можна так назвати ці відносини в той час. Я знову відчула себе жінкою, поступово повертався смак до життя.
Боялася зізнатися своїм сестрам і дітям, чому у мене блищали очі, хотілося знову красиво одягатися і смачно готувати. Хотілося жити, просто жити.
Через рік я зважилася представити своїй сім’ї Віктора. На мій подив, вони були раді нашим відносинам, адже я жила і раділа кожному дню. Все частіше ми проводили разом вихідні і відпочинок. А незабаром Віктор запропонував переїхати до нього.
Так почався новий етап життя. Про своє перше кохання, звичайно, я пам’ятала. Євген назавжди залишиться в моєму серці. Він подарував мені трьох прекрасних дітей, які завжди поруч.
Але тільки Віктор зміг витягнути мене з нескінченного смутку. За що дуже вдячна.
