fbpx
Життєві історії
Маю я 60 років, наче ще не стара. Живу я одна, мого чоловіка не стало 5 років тому. У мене двоє дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене п’ятеро онуків. Всі вони різного віку. Інколи вони мене відвідують, коли мають бажання. Живемо ми близько. І при такій великій кількості родичів, я всі свята залишалася одна. Я ще стільки тепла та турботи можу віддати своїм онукам, але це нікому не потрібно, бо діти забули про мене

На сьогоднішній день мені вже 60 років, живу я одна, мого чоловіка не стало 5 років тому. У мене двоє прекрасних та розумних дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене п’ятеро онуків. Всі вони різного віку. Інколи вони мене відвідують, коли мають бажання. Живемо ми близько. І при такій великій кількості родичів, я всі свята залишалася одна, просто проводжу їх на одинці, як звичайні будні дні, нічого особливого.

Поки чоловік був живий, мені і гостей не потрібно було. Ми спокійно зустрічали свято вдвох, і нас все влаштовувало. Але після того, як його не стало, я стала відчувати себе самотньою. І саме в новорічні свята це почуття посилюється в десятки разів. Мені так прикро коли розумію, що я стала старою і зовсім нікому не потрібною. Інколи діти навіть у новорічну ніч не подзвонять і не привітають мене, а роблять це вже на наступний день, якщо згадають про мене. Ніхто мене не кличе до себе в гості, ніхто не хоче їхати ні в Новий рік ні на Різдво до мене. Коли вистукують радісно куранти, майорять феєрверки, я залишаюся зовсім одна, і чекаю хоча б дзвінка від рідних людей, просто весь вечір сиджу з телефоном в руках перед телевізором.

Я думаю, деякі жінки мене зрозуміють. Коли ти прожила життя і намагаєшся дати все своїм дітям і онукам, а в певний момент розумієш, що ти їм всім байдужа, у них своє життя, в якому для тебе зовсім немає місця, свої турботи, а чим ти можеш вже допомогти їм на пенсії. Можливо, мої діти зрозуміють мене в старості, але це буде вже так пізно. Я живу зараз, тут, і хочу відчувати себе потрібно мамою і бабусею сьогодні, а потім мене вже не буде. Сказати безпосередньо дітям я не можу, раптом розцінять як якісь мої примхи. Хочеться, щоб вони самі це зрозуміли, а не я просила хоч трішки їхньої уваги для себе.

Як сумно залишатися одній в свята. Я раніше завжди уявляла, що коли мої діти будуть дорослими, на такі свята у мене буде повна хата гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: наряджати святково ялинку, готувати незвичайні та дуже смачні страви. Представляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися. Багато разів запрошувала всіх разом відсвяткувати Новий Рік або Різдво у мене вдома, але діти постійно відповідали: іншим разом, у нас вже плани. Так прикро розуміти, що в плани твоїх дітей зовсім не входиш ти. Мене просто переповнює почуття несправедливості. Чому все так?

Я не можу сказати, що у мене неуважні діти. Вони мені інколи дарують непогані подарунки. Тільки уваги мало. Я бачила в них сенс свого життя. А тепер, здається, що сенс пішов, і я просто доживаю свої дні. Начебто я не така вже й стара, щоб махнути на все рукою. У мене ще є сили, щоб дати тепло, любов і ласку своїм онукам. Але це нікому не потрібно, так само, як і я сама. Як же це сумно усвідомлювати, відчувати самотність, в той час коли навколо всі веселяться. Я просто зайва на загальному святі щастя і відчуваю себе безпритульною кішкою, на душі лише смуток.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – chronicle.znaj.

facebook