Мати мого чоловіка сама живе в селі і має гарний будинок і земельну ділянку. У неї двоє дітей: старша дочка і молодший син. Різниця у віці і них досить велика – 14 років. У дочки Ірини Дмитрівни Світлани особисте життя не склалося. Сама мати її постійно просила, щоб вона хоч для себе дитину народила. Вона і народила в 30 років дівчинку. Всі з цією її донькою носилися, няньчилися.
Ірина Дмитрівна в місто мішками продукти з городу возила. Мій чоловік Юрко, тоді ще сам майже дитиною був, водив племінницю в дитячий сад. Як же, перша внучка, радість для всіх. Ось і виросла дівчинка з таким непростим характером, що лише й про себе тільки думала.
Свого часу одружився і син, Юрко взяв заміж мене. У нас з ним також народилася донечка. Ірина Дмитрівна подивилася на нашу дитину і відразу мовила: “Ну добре, що на батька схожа. У нашу породу “. У сім’ю нашу вона не лізла, за що я їй дуже вдячна. Та й заготовки усі і овочі з городу після народження дитини стала ділити на дві сім’ї.
І Світлана зі своєю дочкою, і ми з чоловіком і донькою живемо в місті. А батьки чоловіка залишилися жити в селі, там у них будинок і досить велика ділянка землі. Племінниця вже доросла, до бабусі з дідусем практично не їздить, не допомагає їм зовсім ніколи нічим, їй там нудно. А ми з чоловіком і донькою їздимо за будь-якої можливості, щоб допомогти старим людям і по дому, і на городі. А зовиці з дочкою тільки домашні заготовки і картоплю восени відвозить.
Нещодавно не стало батька мого Юрка, і треба було переоформити будинок і ділянку. І вирішило їх все сімейство, що свекруха напише дарчу на старшу внучку. А наша донька начебто, як і ні до чого, як ніби й не внучка їй зовсім. Тобто ми з чоловіком туди постійно їздимо, все купуємо, в городі працюємо, а господинею всього буде племінниця.
Я спробувала обережно так натякнути, щоб не поспішали з даруванням. Мовляв, доведеться податок на землю і нерухомість платити, та й мама ще бадьора, нехай живе довше. Ці спадкові справи такі складні і довгі, треба безліч документів зібрати.
Але зовиця моя так швиденько підметушилась, вже і нотаріуса знайшла за лічені дні. Ось я і думаю, як Ірини Дмитрівни не стане, так племінниця будинок продасть, гроші собі залишить, і не буде у моєї дочки бабусиної спадщини.
З Юрієм я говорила на цю тему, а він відмахується від мене. Каже, що сім’я у них дружна, що не посперечаються через будинок вони. Я знаю безліч сімей, які через поділ спадщини не розмовляють руками і не родичаються більше і не спілкуються вже багато років.
Я не розумію, що мені робити? Поважати бажання матері чоловіка, адже я до цього будинку не маю ніякого відношення, не доклалася до нього нічим? Або відкрито відстоювати інтереси моєї дитини, яку хочуть залишити спадщини? Але в другому випадку зруйнуються наші родинні відносини. Яку стежину мені обрати зараз краще?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – sakhalin.