Машину, свахо! Дозвольте нагадати, ви обіцяли моєму сину машину, – стала за столом мені висловлювати претензії мама мого зятя. – І що з того, що обіцяла? А може я передумала? – спокійно відповідаю, докидаючи собі в тарілку салату. Все було добре, ми спілкувалися, пригощалися, жартували, але потім моя сваха почала розмову про те, що хто кому обіцяв перед весіллям, і хилила вона все до того, що я лише вмію багато обіцяти, а свої обіцянки я не виконую. В мене від почутого аж апетит пропав

– Машину, свахо! Дозвольте нагадати, ви обіцяли моєму сину машину, – стала за столом мені висловлювати претензії мама мого зятя.

– І що з того, що обіцяла? А може я передумала? – спокійно відповідаю, докидаючи собі в тарілку салату. Я в Італії так скучила за нашими стравами, що коли приїжджаю додому, то лише і чекаю, щоб мене хтось запросив в гості, бо так як у нас щедро гостини влаштовують, так нема ніде.

Цього разу у моєї свахи був день народження, і вона запросила нас в гості. Я з задоволенням погодилася, бо люблю посидіти за гарно накритим столом.

Оскільки у свахи був не ювілей, то я вирішила, що 50 євро буде більше, ніж достатньою. На гривні – це 2 тисячі, і я була впевнена, що цього досить.

Проте, коли сваха відкрила конверт при мені і побачила, що там лише 50 євро, вона скривилася так, наче я їй 50 гривень принесла. Та я не подала виду, дивлюся, стіл уже накритий, гості сидять на своїх місцях, то я і пішла до них.

Все було добре, ми спілкувалися, пригощалися, жартували, але потім моя сваха почала розмову про те, що хто кому обіцяв перед весіллям, і хилила вона все до того, що я лише вмію багато обіцяти, а свої обіцянки я не виконую.

В мене від почутого аж апетит пропав. Я молодим квартиру купила, новеньку двокімнатну в новобудові, і повністю її сама обставила. То хіба це мало в наш час? До слова, свати в те житло не вклали жодної своєї гривні.

– Що ви свахо, маєте на увазі, поясніть, – кажу.

– Машину маю на увазі. Ви, Маріє, обіцяли при всіх на сватанні, що купите зятю машину. Молоді вже 3 роки разом, а машини і досі нема.

– Я передумала. І то була не обіцянка, а один із планів на майбутнє, та я його поки що відкинула, бо зараз у мене інші витрати, – спокійно я пояснила тепер уже не так свасі, як усім присутнім гостям, які витріщилися на мене, бо завдяки свасі я стала центром їхньої уваги.

До весілля наших дітей розмова про машину і справді була. Я тоді приїхала додому у відпустку, а дочка мені заявила, що вона заміж виходить. Звичайно, що я дуже зраділа, адже Зоряні моїй тоді уже було 27 років, і я почала хвилюватися за її особисте життя, чому у неї нікого немає, адже я внуків хотіла.

Прийшов до нас на знайомство зять з своїми батьками, Руслан, в принципі, мені сподобався, жартував багато, а я підтримувала його манеру.

– То що, тещенько, купите зятю машину? – чи то жартома, чи то всерйоз запитав Руслан.

– Та такому файному зятю гріх і не купити, – кажу.

Отака була наша розмова про машину, на тім і стало. Потім ми почали готуватися до весілля, яке я зробила повністю за свій кошт, навіть костюм нареченому я за свої гроші купувала.

Наступне питання, яке виникає у всіх молодих пар – де жити? Я планувала купувати однокімнатну квартиру, але коли зрозуміла, що дочка вже не сама, а дасть Бог і діти підуть, то я піднатужилася і купила таки двокімнатну.

Оскільки свати відразу дали мені зрозуміти, що вони не заробітчани і у них грошей, як у мене, немає, то я їх і не чіпала – все сама купила, зробила, і відправила наших дітей жити в новеньку квартиру.

Я була впевнена, що зробила все можливе від себе, і тепер нехай вже молодята самі дбають, хоча грошима я дочці і досі допомагаю. А сваха і зять, виявляється, ще на машину від мене чекають. Три роки минуло, а вони і досі пам’ятають ту нашу напівжартівливу розмову, яку вони назвали тепер моєю обіцянкою.

Засмутила мене трохи сваха, у нас це називають “урвала чести” мені перед гостями. Вона вважає, що якщо я заробітчанка, то з мене має постійно сипатися золотий дощ, а їй самій можна нічого не робити? Виходить так?

Я розумію, що не просто так вона цю тему підняла, очевидно вони з сином вже не раз її обговорювали, в мене просто питання – звідки у людей береться стільки нахабства?

50 євро в якості подарунка їй не сподобалося, машину для сина вона хоче, та я після цього всього навіть не знаю як з нею спілкуватися?

Дочка з зятем наче живуть непогано, я як матиму можливість, то і з машиною їм допоможу, просто зараз ми з чоловіком вирішили свій будинок відремонтувати, і на це йдуть усі мої заробітчанські гроші, але все так не буде.

Не знаю, до чого сваха почала цю розмову про машину, і як мені тепер з нею спілкуватися, але мені однозначно дуже неприємно, наче якийсь осад на душі.

А яка ваша думка, хто з нас правий – я чи сваха?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page