Машина нам дуже потрібна, і тільки ти, мамо, нам можеш допомогти. Це ж всього 11 тисяч євро, – просить мене моя донька. Можливо, я б їй допомогла, якби не мій чоловік, який категорично проти того, щоб я дочці гроші давала. Він поставив мене перед вибором: якщо я знову віддам всі гроші доньці, він розлучиться зі мною, тому що я ставлю потреби доньки вище за наші спільні інтереси

– Машина нам дуже потрібна, і тільки ти, мамо, нам можеш допомогти. Це ж всього 11 тисяч євро, – просить мене моя донька.

Можливо, я б їй допомогла, якби не мій чоловік, який категорично проти того, щоб я дочці гроші давала.

Я завжди вважала, що обов’язок батьків – допомагати своїм дітям, але без надриву, в міру своїх можливостей. Тому, коли моя донька Олена вийшла заміж і почала говорити про власне житло, я зрозуміла, що повинна їй допомогти. Я працювала за кордоном, і купила дочці квартиру.

Не кожному молодому подружжю випадає можливість одразу після весілля оселитися в двокімнатній квартирі в новобудові. Саме таку квартиру хотіла моя донька.

Я пропонувала їй інший варіант – купити житло у старішому будинку, адже така квартира дешевша, однак Олена наполягала: вона хотіла нове житло, свіже, без історії, без старих стін, які вже бачили не одне покоління мешканців. Вона вважала, що почати сімейне життя потрібно з чистого аркуша.

Зрештою, я поступилася. Це ж моя єдина дитина, хіба можу я відмовити їй у такому бажанні? Витративши всі свої заощадження, я придбала їй квартиру за 30 тисяч євро. Але ж голі стіни – це ще не житло. Довелося витратити ще 18 тисяч на ремонт і 10 тисяч на меблі.

Мій чоловік був проти таких витрат. Він вважав, що я занадто опікуюся Оленою і що їй потрібно самим із чоловіком заробляти на житло, як ми колись свого часу.

Але я була іншої думки. Світ змінився, зараз багато батьків допомагають своїм дітям, і я не бачу в цьому нічого поганого. Гроші ж мої, зароблені важкою працею.

Я працюю за кордоном уже 16 років – їжджу на заробітки в Іспанію. Але я не живу там постійно, а працюю сезонно, щоб мати змогу більше часу проводити з родиною. Я відкладала ці гроші довгі роки, думала, що вони підуть на наше спільне життя з чоловіком, але, коли з’явилася можливість зробити доньку щасливою, вирішила витратити все на неї.

Через це ми з чоловіком посварилися так, що кілька місяців не говорили. Він не міг зрозуміти, чому я прийняла таке рішення без нього. Я ж у відповідь йому дорікала, що він надто черствий і не хоче думати про майбутнє нашої дитини.

Оскільки ми витратили всі заощадження на квартиру, я змушена була знову поїхати на заробітки, щоб підзаробити хоча б щось. Чоловік тим часом не припиняв мене картати за те, що я залишила нас без копійки в такі складні часи. Це мене дуже зачіпало, тому я залишилася в Іспанії цілий рік, працювала без відпочинку, щоб повернутися додому з грошима.

Коли нарешті повернулася, привезла 11 тисяч євро. Планувала їх відкласти – хай чоловік заспокоїться, хай бачить, що ми не залишилися з порожніми руками. Хотіла довести, що я здатна подбати і про доньку, і про нас одночасно.

Але не минуло й кількох тижнів після мого повернення, як Олена знову прийшла з проханням. Цього разу вона просила гроші не для себе, а для свого чоловіка – зятю потрібна машина.

Олена зараз дитину чекає, вже пішла в декрет, а значить, найближчі три роки в їхній сім’ї єдиним годувальником буде її чоловік. Вона пояснила, що машина йому необхідна для роботи – мовляв, маючи власний транспорт, він зможе заробляти набагато більше.

Я розумію її. Розумію, що їй страшно, що вони хвилюються за своє майбутнє, особливо зараз, коли скоро народиться дитина. Мені, як матері, боляче дивитися, як моя донька переживає. Я вже майже погодилася дати їм ці 11 тисяч євро, щоб вони могли купити авто, адже що таке гроші? Головне – щоб вони були щасливі.

Але цього разу мій чоловік категорично заперечив. Він поставив мене перед вибором: якщо я знову віддам всі гроші доньці, він розлучиться зі мною.

Я ніколи не бачила його таким роздратованим. Його обурення не було схожим на попередні наші непорозуміння. Він сказав, що більше не може терпіти того, що я ставлю потреби доньки вище за наші спільні інтереси.

І ось я стою перед важким вибором.

З одного боку – моя донька, яка чекає дитину, яка потребує допомоги. Вона ж моє все, я ж для неї живу, я стільки років працювала за кордоном саме заради її майбутнього! Як я можу зараз відмовити?

А з іншого – мій чоловік, мій дім, моє життя, яке я будувала десятки років. Я бачу, який він втомлений, як він відчуває себе другорядним у нашій сім’ї, як його дратує моя постійна готовність бігти на допомогу доньці.

Що мені робити? Допомогти Олені чи послухати чоловіка?

Я не знаю, як вчинити, і боюся, що в будь-якому випадку комусь не вгоджу.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page