В свої тридцять п’ять Марина зрозуміла, що нічого доброго у неї в житті так і не відбулося. З чоловіками їй дуже не щастило. Тому і залишилася самотньою. А що тепер робити? Адже роки ще молоді, а душа вже розбита.

Першим чоловіком у Марини був Валентин, який вчився з Мариною в школі. Вони разом готувалися до випускних іспитів, разом вечорами гуляли містом і мріяли про щасливе майбутнє. Тому і обоє склали екзамени до одного інституту. Вона – на філологічний факультет, він – на фізико-математичний. А в жовтні одружилися. Одразу після зимової сесії Марина відчула, що чекає дитину. Але Валентин, дізнавшись про майбутнє поповнення в родині, категорично заявив: «Пробач, ми повинні розлучитися. Зрозумій, мені треба думати про навчання, а не про пелюшки та повзунки». Джерело

Це було дуже неочікувано. Марина довго не могла отямитися від цих слів. «Ні, це все сон! Мій Валентин, який клявся у вірному коханні, не міг так вчинити. Він одумається і обов’язково повернеться», – твердила вона, втупившись поглядом у зачинені двері. Але чоловік не повертався. Мама вмовляла Марину не народжувати, але та не погодилася. Коли на світ з’явився Максимко, довелося взяти академвідпустку. Та вже наступного року жінка водила сина в дитсадок, а сама бігала на лекції. Валентин так і не повернувся.

Час ішов, коли син підріс, Марина пішла на роботу в школу. У школі вона й познайомилася з Сергієм, який другий рік викладав там англійську мову. Ерудований, інтелігентний Сергій подобався багатьом, але його приваблювала Марина.

Їх сімейне життя тривало два роки. А потім у них з’явилася спільна дитина. На народження внучки приїхали Сергієві батьки. І лише тоді дізналися, що їхній єдиний син – красень і розумник – одружився з розлученою жінкою, ще й з дитиною! З’ясувалося, в листах син про це не згадував. І радість від появи рідної внучки Оксанки в їхніх очах згасла. Батьки, а особливо мати, зробили все, щоб Сергій дуже скоро залишив сім’ю. Після розлучення з Мариною він звільнився з роботи і переїхав до іншого міста. Не допомогла навіть спільна дитина, Сергій пішов назавжди.

Таким чином у двадцять п’ять років Марина залишилася в однокімнатній квартирі одна з двома дітьми. Увечері вчила уроки з Максимком, який пішов у перший клас, вночі «чергувала» біля ліжка Оксанки: дівчинка часто хворіла. Вранці збирала хлопчика до школи, вдень – прала, прасувала, прибирала і готувала обіди. Добре, що батьки жили поряд і допомагали. Та й колишні чоловіки зрідка надсилали грошові перекази.

Жінка вже й не думала, що в її житті з’явиться ще один чоловік. З Іваном доля звела Марину, коли Максимко ходив уже до п’ятого класу. Перспективний бізнесмен був веселий і завзятий. Мав велику квартиру, нову іномарку, а ще… колишню дружину та двоє дітей. Останнє особливо не хвилювало Марину. «Адже я також була колись заміжня і дітей маю. Та хто помилок не робив?!» – заспокоювала вона себе. То ж у них швидко зав’язалися стосунки.

Треба сказати, що Іван завжди приходив з подарунками і для неї, і для дітей. Сину та доньці він також подобався: не знавши батьківської уваги й любові, вони швидко звикли до нього. «Нарешті я спізнала справжнє жіноче щастя, нарешті я – кохана і жадана», – з такими думками Марина просиналася вранці й засинала ввечері. Найбільше її тішило те, що у дітей буде батько. Тому для Марини став цілковитою несподіванкою дзвінок Івана:

– Марино, не чекай мене, бо я повертаюся до сім’ї.

Марина колись вірила, що у неї все було добре. Але зараз вона перестала сподіватися – їй тридцять п’ять, позаду невдалі стосунки з трьома чоловіками, а на руках двоє дітей, яких треба піднімати. Як жити, коли розбито всі мрії?

Галина ШЕВЧЕНКО

Фото ілюстративне – psychologies.ru.