fbpx
Життєві історії
Марина живе з донькою та чоловіком в однокімнатній квартирі разом з свекрухою. У Надії Сергіївни дуже важкий характер: не так огірки невістка ріже, не в ту сторону підлогу миє. На роботі всі жінки співчувають Марині. А якось друг чоловіка поїхав у відрядження кудись за кордон. На пару років. Запропонував їм пожити в його квартирі, абсолютно безкоштовно. Квартира хороша, двокімнатна, чиста. Та Марина з чоловіком відмовилися, залишилися жити у свекрухи. Всі люди тому дивувалися

Моя сусідка Марина працює в маленькій фірмі з невеличкою кількістю працівнків. В їхньому офісі одні жінки, п’ять чоловік, і у кожної своя біда. У Катерини, наприклад, недужа мама, у Валентини Іванівни – син має важкий характер і зовсім не слухає маму, постійно знаходе одні неприємності, у Тетяни – важке розлучення, а у Ліда вже багато років не має дітей.

На тлі їх проблем Марині і скаржитися гріх зовсім. У неї в сім’ї наче все чудово: люблячий чоловік, 5-річна дочка, всі здорові та щасливі. Єдина мрія у Марини – це власна квартира. Жити їм доводиться зі свекрухою в однокімнатній квартирі.

– Як – в однокімнатній? – впевнені, що помилилися, зазвичай перепитують Марину малознайомі люди. – Чотири людини? Не може бути!

– Так і є! – стоїть на своєму Марина. – Саме в однокімнатній. Дев’ятнадцять квадратних метрів житлової площі. Ми з чоловіком, дочка та моя свекруха, і так вже шостий рік. А що робити? Орендувати? Це жити в поганих умовах. Все чуже, брудне, невідомо після кого – бр-р-р. А у нас дитина мала. І грошей шкода на це, якщо чесно, віддаєш їх, як у прірву якусь. Зайвих немає у нас зовсім грошей зараз. В кредити влазити зовсім не хочеться. На все життя. А раптом що трапиться, не зможемо виплачувати – як тоді? Боязко якось нам. Виходу немає.

– Важко доводиться зі свекрухою жити вам в одній кімнаті? – співчутливо запитують подруги.

– Спочатку було важко, звичайно, – зізнається Марина. – У Надії Сергіївни характер дуже непростий. І мовчати вона не звикла. Скандалили ми спочатку часто. Не так огірки ріжу, не в ту сторону підлогу мою, ганчірка у мене занадто мокра. Але зараз простіше стало, все-таки шість років – не жарт. Звикли одна до одної.

Характер у Надії Сергіївни, як, напевно, у всіх літніх людей, дійсно не цукор. Але Марина намагається не сумувати від того.

– Адже позитивні моменти в спільному проживанні теж є, – бадьоро говорить вона. – Надія Сергіївна нам дуже з дитиною допомагає. З садочка забере, посидить, коли просимо. Внучка її любить. Не уявляю, як би ми без бабусі своєї жили. Ось минулого тижня на весілля їздили до родичів в інше місто, наприклад, донечку їй залишали.

Сваримося, звичайно, ми і зараз, буває частенько таки.

Втім, довго ображатися один на одного не виходить. Просто ніде. Кімната одна на всіх, кухня теж, вже не кажучи про інші місця загального користування.

– Так, у вас і поплакати місця немає! – зітхають співчутливо подруги марини.

– Доводиться миритися відразу, витримавши маленьку паузу, – погоджується Марина. – Дутися ніде. Хоча все одно суперечки трапляються. Ось пів року тому ситуація була – у чоловіка співробітник поїхав у відрядження кудись за кордон. На пару років начебто. Запропонував нам пожити в його квартирі, абсолютно безкоштовно. Квартира хороша, двокімнатна, чиста. Ми зраділи, бабусі сказали, а вона в крик. Куди, мовляв, навіщо, а як же я. Плакала ось прямо в голос. Тиск у неї піднявся. Ображалася на нас дуже.

– А що з квартирою співробітника? – цікавляться подруги. – Так і не поїхали? Через маму твого чоловіка?

– Не поїхали, залишилися жити з мамою. Загалом, зважили все – і відмовилися. Живемо по-старому. В тісноті та не в образі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – poshepky.

You cannot copy content of this page