– І все-таки я не розумію Марину, – каже подругам Олександра. – Сама з народження столична пані, зі своєю квартирою, з хорошою роботою. Навіщо їй потрібен цей Володя? Приїжджий, ні кола ні двора – в столиці квартиру орендував? Навіть не квартиру – кімнату з сусідом. Адже і не студент вже. Чоловікові вже 33 роки зараз. У цьому віці не мати якоїсь власності вже соромно. Невже Марині так заміж хочеться, що вона кращого чоловіка не може для себе знайти? Ну не знаю.
– Та чому ти так говориш? Володимир – хороший чоловік, – знизують плечима подруги. – Працює, займається улюбленою справою – у нього до всього є бажання. Веселий, спортивний, симпатичний, читає багато, розповідає цікаво, а головне – Марину він щиро кохає. Ти бачила, як він до неї добре ставиться? Він її на руках носить, піклується, пилинки здуває. Зізнайся, Олександро, ти просто їй заздриш, так?
Олександра теж мешканка столиці, але, на відміну від кращої подруги Світлани, у неї – ні нареченого, ні окремої квартири у власності. Живе Олександра з мамою і бабусею, і про те, щоб роз’їхатися з родичками, поки може тільки мріяти. Ні, гроші відкладає на окреме житло, звичайно. Планує брати житло в кредит. Але відкладеного поки так мало, що не вистачить навіть на мінімальний перший внесок.
Марині ж квартира дісталася в спадок від бабусі – без будь-якого великого клопоту.
– От уже пощастило так пощастило! – зітхає Олександра, коли думає про подругу.
Ось уже рік Марина живе в своїй квартирі не одна, а з Володимиром. Живуть добре, цього літа планують реєструвати шлюб.
До весілля зробили невеликий косметичний ремонт, купили нові меблі. Багато що в квартирі нареченої Володимир зробив сам, своїми руками. Фарбував, клеїв, укладав ламінат.
– Якби у мене було своє окреме житло, я б ні за що не привела туди свого чоловіка! – зарозуміло заявляє Олександра. – Якщо в дорослого чоловіка немає власного майна, то це вже щось недобре. А привести в свій дім приймака – багато розуму не треба. Чоловік сам повинен мати місце, куди привести дружину.
– Ну а те, що у них кохання, щирі почуття, ти зовсім не допускаєш, так? – сміються подруги.
– Ой, та яке там щире кохання? – заперечує Олександра. – Відносини звичайні, як на мене корисливі зовсім. Любить він не її, а її житлоплощу. Це ж всім зрозуміло. Марина має двокімнатну квартиру в хорошому районі. Що говорити, тут кожен закохається. Особливо такий, як Володимир, який свого майна немає, а тут з’явилася така можливість шикарно жити в столиці. Звичайно, буде і порошинки здувати, і в очі заглядати, і на руках носити. Що йому ще залишається? Одружується він не з Мариною, а з її квартирі.
– Так навіть якщо і так! – заперечують їй подруги. – Одружується і буде жити за правилами дружини, тому що квартира – її! Дошлюбне майно, між іншим. Чоловік до нього ніякого відношення не має. Моральну перевагу завжди буде за господинею житла – чоловік, виходить, прийшов на все готове. І навіть якщо він буде добре заробляти і все віддавати в сім’ю, внесок дружини завжди буде на порядок більше, бо житло – це головне. Якщо Марині в будь-який момент щось сподобається – збере чоловіку валізу. І він прекрасно знає, що живе з нею тільки до тих пір, поки її це влаштовує. В чому проблема? Навпаки, це не так вже й погано, що він без власного житла – це ідеальний чоловік, як не крути! Всі ремонти робитиме в квартирі дружини.
Марина добре знає, що подруги перешіптуються у неї за спиною, але їй байдуже. Вона на те не зважає. Вона знає, що Володимир – хороша та добра людина, дарма, що не має за душею нічого. Вона буде з ним щасливою, щоб там люди не говорили.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
