Перший раз Херсонську область відкрила для себе Маринка ще років 15 тому. Тоді вона вперше поїхала з подругою на море, так вони обидві хотіли відзначити закінчення університету.
Той відпочинок вона ніколи не забуде: безкрає море, дельфіни, які підпливали до самого берега і зовсім не боялися людей, а ще – багато красивих мушлів, які вода за ніч викидала на пісок, а Марина зранку гуляючи берегом, з захопленням їх збирала.
Тоді вона навіть додому трохи морських дарунків привезла, вдома поставила у ванній кімнаті, і весь рік знову згадувала море. А на наступне літо знову їхала в Залізний Порт, і так було аж десять років.
Марина весь рік працювала вчителькою на Прикарпатті, звідки була родом, а як тільки починалися канікули, вона збирала валізи, купувала квиток на Херсон і їхала в райський куточок, який відкрила для себе кілька років тому.
За цей час Марина перезнайомилася з місцевими жителями, саме вони навчили її маринувати баклажани з морквою і квасити кавуни, а ще – робити найсмачніше в світі абрикосове варення. Ой, скільки всього за цей час було, всього і не згадаєш.
А п’ять років тому Марина як завжди гуляла зранку по березі моря, збирала мушлі, вдивлялася у далечінь, сподіваючись що і сьогодні дельфіни припливуть ближче до берега і складуть їй компанію в її ранковій прогулянці.
Але того ранку дельфіни не припливли, хоча ранок і без того став особливим. Марина в той день познайомилася з Сашком. Він вперше приїхав сюди на відпочинок і Марина трохи за прогулянкою розповіла йому що тут й до чого.
А ввечері вони знову зустрілися. Три наступні дні вони практично не розлучалися, і коли Марині треба було повертатися додому, Сашко пообіцяв, що обов’язково приїде до неї.
Слова свого дотримав навіть швидше, ніж Марина сподівалася. Приїхав на початку вересня і сказав, що хоче одружуватися.
Чи були сумніви у Марини? Звичайно були. Адже цього чоловіка вона знала всього кілька днів, але десь глибоко в душі вона відчувала, що нікого ріднішого у неї не було і не буде.
Весілля зіграли в кінці вересня, Олександр переїхав до Марини в невелике містечко на Прикарпатті, стали жити. Синочок народився. Олександр почав їздити на заробітки в Польщу, бо дуже хотів придбати власне житло.
Все змінило 24 лютого. Почувши про події, які відбуваються в Україні, Сашко повернувся додому і відразу вступив до лав ЗСУ. І так вийшло, що зараз він боронить від ворога саме Херсонський напрямок.
А Марину заспокоює словами: «Не плач, кохана… Ми не віддамо ворогу місця, яке нам подарувало один одного. Це наше море, це наші дельфіни, це наші мушлі. І ми обов’язково ще не раз поїдемо туди відпочивати. Обіцяю, сонечко. Просто дочекайся Перемоги!».
Фото ілюстративне.
