fbpx

Марина ніколи не була заміжньою, мала маленьку донечку. Вона завжди заздрила заміжнім жінкам. Тому, коли у неї з’явився чоловік, Марина нарешті відчула себе щасливою. Вони стали жити разом у неї вдома, і, чесно кажучи, помітно, що в будинку з’явилася справжня чоловіча рука, якої так давно бракувало. Більше не тече кран, не падають на ноги дверцята шафки, не гуде, як трактор, пилосос. Та жінці швидко набридло таке життя. Дмитро дуже багато їсть. При цьому салатом і вівсянкою його не нагодуєш. Обов’язково треба м’ясо, кожен раз велику порцію. Весь день Марина миє, пере, готує, прибирає. Тепер жінка стала думати, а чи потрібне їй таке життя і, як би це з Дмитром поговорити

– Я просто не розумію, звідки що береться, якщо чесно! – скаржиться тридцятирічна Марина. – Постійно у мене гора прання, одягу брудного, гора посуду немитого, купа каструль. Це при тому, що я взагалі не відпочиваю – приходжу з роботи і відразу за домашні справи беруся. Це так вже втомило мене. Невже у всіх заміжніх жінок так? Ми п’ять років живемо з донькою удвох, я не помічала побуту взагалі ніколи. А зараз відчуваю себе конем, на якому їдуть.

Життя у Марини налагоджене і влаштоване: маленька, зате своя власна, квартира, не дуже перспективна та грошовита, зате стабільна, прості радощі життя. Є п’ятирічна дочка і улюблена робота.

Начебто гріх нарікати на те, що життя не склалося, але хочеться, звичайно, більшого жінці. Наприклад – простого жіночого щастя, як у більшості подруг. Життя склалося так, що Марина жодного разу не виходила заміж. Відносини з чоловіками чомусь виходять у неї не надто вдалими. Мабуть, Марина просто не вміє вибирати чоловіків. Починається все красиво і чудово, а потім – як пелена з очей. Сльози, суперечки, розставання. З’ясовується, що жити з цим чоловіком просто неможливо. То лінивий, то невірний, но скупий.

Таке враження, що нормальних чоловіків більше і не залишилося. Хоча – шкода. Марина завжди трохи заздрила, дивлячись на чужі сім’ї: діти з татами – і на пікнік, і на каток, і на риболовлю, дружини чекають свят, щоб провести вихідні з сім’єю, з’їздити туди і сюди, відвідати батьків, зробити покупки в будинок, запросити гостей. Святкувати усі свята в веселому родинному колі.

Прикро, що у її дочки такого немає: рибалка з Марини ніяка зовсім, на пікніки їздити без сімейної компанії якось нудно, та й взагалі, шкода, що у дитини немає батька, який і на плечі посадить, і на ковзанах кататися навчить, і карколомний подарунок піднесе, від якого дитятко буде у захваті.

Але трапилося і на Маринкиній вулиці свято. Нещодавно вона познайомилася з Дмитром.

Закрутився у них роман, і перший час Марина навіть боялася повірити в своє щастя – адже так само, напевно, не буває, щоб ось прямо в людині все влаштовувало і нічого не насторожувало? Напевно є якийсь підступ в усьому цьому. У всіх є недоліки. Але у Дмитра їх не було зовсім. Чоловік ні разу не був одружений, з квартирою-машиною, з серйозними планами на майбутнє і намірами, працьовитий, не занудний, не жадібний, добрий та турботливий чоловік. Марина обережно познайомила Дмитра зі своєю дочкою – і вони майже миттєво знайшли спільну мову. Дмитро вчить дівчинку кататися на роликах і грати в теніс, викликається зводити туди і сюди, забирає з дитячого садочка, де дитина всім представляє його як свого тата.

Пару місяців назад Марина та Дмитро з’їхалися, і, чесно кажучи, помітно, що в будинку з’явилася справжня чоловіча рука, якої так давно бракувало. Більше не тече кран, не падають на ноги дверцята шафки, не гуде, як трактор, пилосос. Вся техніка в квартирі відремонтована або замінена на нову. Розмови йдуть про ремонт у ванній, про нові меблі, а в перспективі – про укладення шлюбу, збільшення житлоплощі і народження спільної дитини. Такому чоловікові не гріх і народити: Марина бачить, що Дмитро просто-таки носиться з дочкою, читає їй казки, майструє якісь вироби з конструктора та паперу і взагалі, не сходить у дитини з мови.

І начебто все добре у них останнім часом, одна проблема лише у жінки: з появою чоловіка в будинку господарських клопотів стало в рази більше, до чого марина зовсім не звикла.

Таке враження, що до Марини підселили не одного Дмитра, а розмістився цілий взвод чоловіків.

Дмитро дуже багато їсть. Може, це, звичайно, за мірками Марини, яка постійно сидить на дієті, і її малоїжки-дочки, яку з народження нагодувати була ціла проблема, але їсть Дмитро просто дуже багато. При цьому салатом і вівсянкою його не нагодуєш. Обов’язково треба м’ясо, кожен раз, велику порцію. Він любить найперше, густий суп, щоб ложка стояла – трилітрова каструля йде за добу. Раніше такої каструлі супу Марині з донькою вистачило б дня на чотири. При цьому один суп для нього – не обід, обов’язково має бути друге – з м’ясом і гарніром.

Три-чотири котлети, пів курки, салат, гірка гарніру.

– А чай буде у нас? А з чим? – розправившись з тазиком їжі, весело запитує у Марини Дмитро. Навіть після першого і другого він не відмовиться від третього – пирога, торта, солодких млинчиків, або булочок.

При цьому він зовсім не огрядний, навіть навпаки – накачаний, спортивний, високий та стрункий. Мабуть, хороший обмін речовин, чи що.

У Марини склалося таке враження, що тепер приготування йде просто нон-стоп. Вона не встигає дивуватися – здається, тільки вчора ввечері була приготовлена ​​величезна сковорода смажених курячих філе з сиром – сьогодні вона вже порожня. Днем начистила мало не пів відра картоплі, з маслом, з кропом – і вже на дні каструлі жалюгідні залишки. Млинці з’їдаються гірками, салати – тазиками, пироги – десятками.

Марина завжди любила готувати і ніколи не розуміла жінок, ниючих, що їм важко вести господарство. Але останнім часом ловить себе на думці, що просто боїться вихідних – це знову дні та години біля плити. Якщо кудись сходили-з’їздили, Дмитро додому повертається такий голодний, що треба бігти і терміново готувати йому їжу, і біда, якщо немає чогось перекусити відразу. Тобто перш, ніж кудись їхати, треба насмажити сковороду відбивних, щоб по приходу швидко розігріти і подати з салатом чоловікові. Якщо він пішов з дочкою кататися на роликах – значить, по приходу з’їдять слона. Якщо прийшли з роботи – давай все, що є в дома, швидко-швидко, смаж, розігрівається, печи та накладай.

Крім того, додалося речей, прибирання, безладу, прання і, звичайно, прасування – білі сорочки, штани, джинси, шкарпетки, шкарпетки, гори шкарпеток.

І життя заміжньої жінки вже не здається Марині таким прекрасним. Один побут. При тому, що чоловік турботливий, десь допомагає, дитину взяв на себе, магазини, частково прибирання, сміття, ранковий сніданок готує сам. Але ось обід і вечерю, і штук п’ять перекусів, коли цілий день всі вдома – на самій Марині. Ну і гори посуду найчастіше – теж на ній. Поки жили з дочкою, Марина побуту взагалі не пам’ятає – як не було його. Готувала між справою, прасувала одяг миттю, прибирала декількома помахами руки. А тепер що не візьми – проблема.

І вона вже зі смутком представляє: якщо зараз народити ще одну дитину, коли жити тоді? Як знаходити час на відпочинок і радість? Якщо до цього готування, прибирання і прання додати ще мале новонароджене дитя, яке постійно плаче і мало спить і першокласницю з уроками? Це ж взагалі навіть важко уявити!

З одного боку, про такого чоловіка, як Дмитро, можна тільки мріяти. Марина і мріяла – все життя. І ось він поруч, мрія, добрий, турботливий, надійний – нерозумно, напевно, його втратити зараз, адже більше такого щастя не зустріти ніде. Живуть же інші в сім’ї, дітей виховують, на пікніки їздять.

З іншого боку, побутова сторона дається самій Марині важкувато. Шкода, відверто кажучи, годин і днів, коли можна було позайматися чимось більш цікавим. Марина не очікувала, що це буде для неї проблемою, але – таки да, проблема це для неї, ще й яка.

А може, Марина згодом легко виконуватиме це все? Звикне?

Або, якщо спільний побут відразу дратує, не варто і намагатися звикати до такого життя, далі буде тільки гірше, втому і роздратування будуть збиратися і в кінці кінців це приведе до розлучення. Марина тепер, хоч і має хорошого чоловіка, але не почувається щасливою жінкою.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page