fbpx
Життєві історії
Марта вuйшла зaміж за нeлюба, залuшивши коxаного Дмитра – тaк захoтіли бaтьки. Дата весілля була пpизначена – Марта потихеньку змиpилася зі свoїм стaновищем наpеченої вдiвця з дuтиною

Марта вuйшла зaміж за нeлюба, залuшивши коxаного Дмитра – тaк захoтіли бaтьки. Дата весілля була пpизначена – Марта потихеньку змиpилася зі свoїм стaновищем наpеченої вдiвця з дuтиною.

– Марто, ну виглянь у вікно, хоч одним оком на тебе подивлюся, – шепотів Дмитро. Джерело

– Мені батько не велить з тобою розмовляти, йди, побачить, мало нам не здасться.

– Знову ти, Мартусю, за своє, пішов він на сінокіс, я тільки що бачив, виходь, хоч прогуляємося трошки.

Дмитрику, Аркадій Степанович недолюблював, і всіляко віднаджував від свого будинку. Колись з батьком його вони були кращими друзями, разом ходили в школу, потім пішли в армію, а після закохалися в одну дівчину Надію. І вона відповіла взаємністю, тільки Миколі.

Аркадій тоді поїхав в місто, вступив до інституту, там і зустрів Мартусі маму- красуню Ірину. Тільки скільки хлопець себе не обманював, забути свою першу кохану він був не в силах.

Читайте також: Із заpобітків Галина пoвернулася iншою, не всі в сeлі впiзнавали у цій вишyканій сеньйорі колишню пpибиральницю Галю. -Ти моєму синові жuття зiпсувала, а сaма он яка стала, – шипiла свeкруха

Після інституту Аркадій привіз молоду наречену додому з батьками знайомити. Незабаром зіграли весілля. Він досі пам’ятає як Надя стояла і дивилася на нього, коли вони з Ірою виходили із загсу. Поруч з нею був маленький хлопчик, що тримався за материнський поділ.

Хто ж міг знати, що цей самий Дмитрик через багато років закохається саме в його дочку!

– А давай втечемо Мартусю, в місто поїдемо, я роботу знайду, розпишемось – мрійно сказав хлопець.

– Та хто нас там в місті чекає, ти спочатку роботу знайди, потім і приїжджай, я подумаю – розсудила дівчина.

– Чекати мене будеш? А то твій татусь швидко мені заміну знайде.

– Буду, дурнику, навіть якщо і знайде, люблю ж я тебе, – сказала дівчина і ніжно погладила хлопця по щоці.

І Дмитро поїхав. Потяглися довгі дні, тижні, а через два місяці батько заявив, що знайшов відповідну пару для дочки.

– Та що ти, Аркадій, він же твій ровесник цей Олексій, та ще й з дитиною! – голосила перший час мати.

– Зате дуже хороший, за таким як за кам’яною стіною. А хлоп’я виростять потихеньку. Йому материнська ласка потрібна.

Марта, чула розмову батьків і заридала. Не так вона собі уявляла сімейне життя, з нелюбом чоловіком та ще й чужою дитиною на додачу.

– Мамочко, що мені робити? – шепотіла вона того ж вечора, коли батько заснув. – я чeкаю дuтину від Дмитра.

– Ох донечко,виходь за Сашу заміж. Хороший він, добрий, кажуть. Дружина тільки рано пішла, малюк на руках. Ти ж у мене розумниця, може злюбиться, стерпиться?

– Не потрібен мені ніхто, у мене є наречений.

– Тільки де він? Другий місяць як поїхав, ні звісточки, нічого.

Свати не змусили себе довго чекати, весь вечір Марта приглядалася до Олександра, жодна струнка в її серці здригнулася, чужий він був, холодний якийсь. Тільки лише маленький Андрійко лащився і навіть назвав мамою.

Дата весілля була призначена Марта потихеньку змирилася зі своїм становищем нареченої вдівця з дитиною.

– Марто, відкрий! – почувся під ранок стукіт у вікно.

Дівчина здригнулася, чи не сниться це їй. А потім серце радісно забилося: «Дмитрик!».

– Дмитрику, рідненький! Де ти був? Чому не приїжджав? Мене засватали вже, давай втечемо прямо зараз.

– Я по тебе і приїхав, збирайся! Прости, що затримався, так обставини склалися.

Марта покидала речі першої необхідності в сумку і вилізла через вікно.

– Дмитрику, я вaгiтна!

– Ти серйозно! – він узяв дівчинy і закрутив, – який я радий, кохана!

Через кілька годин були в місті. Дмитро привів Марту в комунальну квартиру, в коридорі було брудно, стояв сторонній неприємний запах, відкрили в кімнатку двері, і дівчина здригнулася, невже в таких умовах тепер вона повинна жити і ростити дитину?

Тут же рипнули сусідські двері, якась дивна жінка вийшла в коридор і зайшла прямо до них.

– А, сусідка, ласкаво просимо – насилу промовила вона.

– Хто це? Ти куди мене привів?

– Поки це наш будинок, – опустив очі хлопець – Марто, у мене немає грошей зняти щось пристойніше, я весь заробіток віддав.

– Кому?

– У мене буде дитина від іншої, так вийшло Марто. Вона – сиpота, бабуся одна була, зараз взагалі нікого. Я повинен допомогти, раз виховувати відмовився.

– І що ти тепер кожен місяць будеш віддавати гроші їй? – розлютилася Марта.

– Так, – опустив очі хлопець – частину грошей.

– Скажи, а мене навіщо привіз?

– Ми ж любимо один одного!

Марта сіла на продавлений диван і заплакала. В цей час з кухні пролунали протяжні пісні.

– Не звертай уваги, скоро тітка Валя засне, стане тихо, – спокійно сказав хлопець.

Марта подивилася на свого коханого взяла сумку і вибігла з квартири.

– Марто! Куди ти? Стривай, це все тимчасово.

– І дитина твоя друга теж тимчасово, так? Дмитре, я їду додому! Не приходь за мною, будь ласка.

Дівчині пощастило, відсутність її ніхто не помітив, лише мама якось дивно подивилася, але питати нічого не стала.

– Мамо, я вийду заміж за Олександра, постараюся його полюбити, непогана він людина, син його сподобався, – сказала за обідом Марта.

– Ти до нього їхала? – раптом запитала мати.

– Так, не питай нічого, будь ласка.

Весілля зіграли веселе, на наступний день молоді поїхали до Олександра в сусіднє село. Машина зупинилася перед красивим двоповерховим будинком.

– Приїхали, Мартусю, – повернувся Саша.

– Це твій будинок? – очі дівчини розширилися від подиву.

– Так, практично все зробив своїми руками, підемо, сама подивишся.

У Саші і справді як говорили сусідки були золоті руки. Марта оглядала будинок, а перед очима все стояла та брудна халупа, в яку кілька тижнів тому привіз її Дмитро. Яка ж вона була дурна, мав рацію батько, не дозволяючи їм бути разом.

– Сашо, – чоловік обернувся і подивився на дружину – прости мене.

– За що? – здивувався він.

– За все.

З тих пір пройшло кілька років, у Марти та Олександра народилося двоє діток, старша, дочка Дмитра, як дві краплі води схожа на маму, а синок Іванко – вилитий батько. Дітей він дуже любить, такого батька не знайти.

– Мамочко, – сказала якось Марта, прийшовши до рідної домівки – я така рада, що у мене є Саша. Батько мав рацію, але не люблю я його, хоча чи це важливо. У нас діти ростуть, дім – повна чаша.

– Злюбиться ще, донечко, дивлюся на тебе і себе бачу молодою, – сказала мати – до твого батька у мене хлопець був, ні кола ні двора, одні порожні обіцянки і обмани, а я любила і вірила, що зміниться. Ні, не змінився. Досі n’є, страшно подумати як з таким жила б.

А коли прийшов батько, Марта обняла його міцно і ледь чутно промовила:

– Дякую, тату.

– Казав же тобі, я поганого то не пораджу, ну досить, донечко, витирай сльози, підемо чай пити.

Related Post