Марія – одна з тих жінок, які спробували будувати своє щастя з одруженим чоловіком. Та на чужому горі свого щастя не побудуєш, і вона в цьому дуже сильно переконалася. Івана вона зустріла випадково, на роботі.
– Я працюю в банку, – розповідала Марія. – І коли два роки тому видавала черговий кредит, закохалася з першого погляду. Гарний чоловік зайшов у наш кабінет і чомусь відразу попрямував до мене. Владнавши паперові справи, Іван глянув на мене неоднозначним поглядом і запропонував зустрітися. Я, звичайно, побачила, що на його правій руці виблискує обручка, але мені було все одно. Ми таємно зустрічалися майже рік. Іван не водив мене в ресторани, не знайомив з друзями, все казав: “Ще не час”. Новий рік святкувала з подругами, на Різдво і Пасху їздила до батьків. Ми зустрічалися у моїй квартирі, і мене бісило, як він, крадькома поглядаючи на годинник, швиденько одягався і недбало кидав:
– Кицюню, в мене ще нарада…
Я, звісно, розуміла, що ніякої наради нема – це він поспішає вчасно повернутися додому, і, як дурочка, мовчки кивала. Я не розуміла, чому він йде до дружини, бо не раз казав, що її не любить, що вона його не розуміє і т.п. Щоразу, як він приходив з квітами, вечерею з ресторану, з подарунками, я мліла. І… чекала, коли ж він покине жінку. Та спочатку в нього захворіла дочка, потім були проблеми на роботі, потім проблеми в жінки… А тоді я не витримала і… крутила романи. Думала, буде легше, та мене мучила совість, що зраджую одруженому чоловіку!
Таке життя дуже виснажувало мене і одного разу я йому відрубала:
– Або розлучаєшся, або йди.
Тоді я таки домоглася свого. Коли він показав свідоцтво про розлучення, була найщасливішою на світі! Через деякий час ми нарешті одружилися. У медовий місяць поїхали в Туреччину. Але наше щастя затьмарила дзвінком його колишня: сказала, що захворіла дочка, і допитувалася, коли він приїде, бо потрібні гроші на санаторій. З Іваном через це ми сварилися щодня. Я не розуміла, чому кожного разу, коли йому телефонує дружина, він стає на задні лапки перед нею. Івана це теж дуже заділо, тому він відповів мені дуже різко:
– Маріє, а ти не знала, що в мене дитина? Якщо я покинув жінку, то Іринку – ніколи. Запам’ятай це собі!
Це був факт, проти якого у мене не було аргументів. Додому я поверталася пригнічена. Але сподівалася, що наше кохання поборе усі негаразди. Але стало ще гірше – почалися звичайні будні. Чоловік приїхав з роботи і сказав, щоб накривала на стіл. А я наївно запитала:
– Хіба ти не привіз чогось з ресторану?
– Я звик до домашньої їжі, – з притиском відповів.
А якось я забула попрасувати сорочку ввечері, а вранці не встигла. Як він тоді розізлився! Іван вимагав сніданки, вечері, спокою і тиші. Я ніби жила зовсім з іншою людиною! Мені здалося, що я ніби помінялася місцями з його колишньою дружиною. Не соромлячись мене, дзвонив до своєї доці, до колишньої, і я не мала права хоч словом обмовитися, що мені це не подобається.
Через усе це ми стали віддалятися. А через трохи часу помітила, що чоловік довше затримується на роботі, менше уваги приділяє мені. Я влаштовувала сцени ревнощів, плакала. Як страждала! І лише тоді згадала його колишню жінку, уявила, що вона пережила… Наше сімейне життя тривало всього пів року, як чоловік мене ошелешив:
– Маріє, вибач, але я подаю на розлучення. В мене буде дитина.
Я сиділа, як в заціпенінні, адже коли я говорила про дитину, він і слухати нічого не хотів. А тут таке почути… Я лише змогла запитати:
– Від твоєї коханки?
– Від моєї жінки.
Я була ошелешена. Його коханкою стала колишня дружина! Ото мене Бог покарав! Тепер не хочу і близько бачити біля себе одружених з їхніми дітьми, жінками і проблемами…
* * *
Я довго відходила від цих стосунків. Тому коли зустріла Олега, відразу погодилася стати його дружиною. Він мені видався надійним, а головне, він ще жодного разу не був одруженим. Хочеться вірити, що ми зможемо створити справжню сім’ю. А про ту свою історію з одруженим чоловіком я навіть згадувати не хочу – і боляче, і соромно…
За матеріалами Олена ПАВЛЮК
Фото ілюстративне – ispovedi.com.
