Марійка росла любленою дитиною. Вдома її всі Марусечкою називали і дарували стільки тепла, що навіть сонечку було не наздогнати. Дівчина була красунею, а ще й до того, добре вчилася. Мріяла стати вчителькою.
Марійка таки поступила в омріяний вуз і на останньому курсі навчання зізналася мамі, що хоче виходити заміж. Дівчина добре знала, що мама не схвалить її вибору. Коли її коханий Сашко переступив поріг їхньої хати, мама ледве опанувала себе. А коли майбутній зять пішов – і просила, і благала, і плакала, і кричала, щоб донька з ним не водилася, але нічого не допомогло. Марійка стояла на своєму, вже аж надто закохалася дівчина.
Марійка не бачила й не чула всього того, що бачили в її обранцеві мама й батько. І його непорядні вчинки, і його грубі жарти… Дівчина почувалася найщасливішою нареченою і аж світилася тим дивним сяйвом, що його випромінюють усі щасливі й закохані.
Відгуляли весілля, а незабаром у подружжя з’явилася маленька донечка. Марія за своїм материнським щастям і не бачила, як змінюється її чоловік. Але потім якось стало зовсім сутужно. Дитина росла, роботи не було. От Марія і запропонувала чоловікові поїхати разом на заробітки, адже багато людей з їхнього села саме так і зробили.
Але чоловік і слухати про таке не хотів. Тож Марійка зважилася і поїхала сама. Плакала на чужині, сумувала за донею, працювала, як каторжна, а Сашко тим часом втішався вільним життям. Матір постійно телефонувала Марії, кликала додому. Тому через три роки жінка повернулася, бо вже несила було терпіти розлуку з рідними.
Грошей, яких Марія заробила за три роки в Італії, на покупку квартири не вистачило, тому допомогли її батьки. Справили новосілля, та щастя в новій квартирі не було. Чоловік Марії змінився до невпізнання – ходив з друзями, випивав, частенько не ночував вдома. А коли вона пробувала поговорити з чоловіком, той звинувачував її у зраді, мовляв, знаю, що ти там закордоном робила. Всі ви, заробітчанки, однакові. Тому Сашко дозволяв собі прийти додому під ранок. Марія все це терпіла.
«Мамусю, якщо татко прийде пізно і п’яний, ми будемо тихенько сидіти і мовчати, тільки щоб він не пішов від нас», – не раз молила Марію її донечка Настуня. Їй теж, якимось дивним чином, передалася сліпа материна любов до батька. Вони обоє все терпіли і прощали Сашкові, лиш би він був з ними. А він зловживав їхньою терплячістю, жив, як хотів і робив, що хотів.
Марія не хотіла вірити пліткам. Але якось жінка поверталася додому і сама побачила свого чоловіка в обіймах іншої жінки. Вони сиділи в кафе і воркували, наче два голуби. Вперше, за десять років спільного життя, у Марії відкрилися очі. Вона нарешті зрозуміла, з ким вона жила. Та ця людина жодної сльозинки її не вартує.
Вона і так довго терпіла – скільки обману і зрад. Але все, досить. «Боже, який прекрасний світ! – подумала Марія. – Я бачу, чую, ходжу. Я потрібна своїй доні, своїм батькам, рідним. Я не потрібна йому, але він потрібен мені. І з цим я буду жити. Я дякую йому за донечку і відпускаю. Треба жити. Бог дасть мені сили».
Сашко ще робив спроби помиритися з Марією, він не міг повірити, що жінка, яка стільки років так сліпо його любила, зараз кидає його. А він думав, що так буде завжди.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
