fbpx

Марія закрила свій будинок на ключ, а сама з дітьми поїхала в Польщу. Мамі вона в свою хату заходити не дозволила. І жодного разу їй не передзвонила, не запитала, може мамі чогось треба

Можна сказати з впевненістю, що Тетяна прожила своє життя заради когось. Спочатку – заради своєї мами, яка лежала багато років, а потім заради своєї єдиної доньки, яка постійно картала маму, що та їй нічого не дала.

Вийшла заміж Тетяна за свого сусіда. Михайло жив неподалік, бачив, як дівчина старається заради мами, подумав собі, що вона стане для нього хорошою дружиною.

Після весілля стали вони жити у Тетяни, вдвох було значно легше вести господарство. У Михайла руки золоті були, став він будинок будувати, і вже через кілька років поряд з їхньою старою хатою стояв новий пристойний будиночок.

Там і донечка народилася, Марічка. Тетяна з Михайлом намагалися їй дати все необхідне, але в межах своїх сил. Але в підсумку цього вийшло замало, бо коли Марія виросла, то почала батьків звинувачувати, що ті їй нічого не дали.

Дочка вийшла заміж і привела зятя додому, стали молоді жити в новому будинку, а Тетяна з Михайлом поступово переселилися в їхню стару хатину, аби доньці не заважати.

Поки вони ще були удвох, Михайло і в старій хаті все полагодив так, що і там можна було жити. Але коли чоловіка не стало, Тетяна геть засумувала в їхній напіврозваленій комірчині.

Дочка в новий будинок мамі не дозволяла без дозволу заходити, та й сама до мами навідувалася не часто, хоч і жили вони на одному подвір’ї.

Якось Тетяна стала скаржитись дочці на життя, що грошей нема, і в хаті холодно, бо з усіх вікон вітер дме, а з даху вода тече, може б зять подивився і полагодив щось.

Але Марія відповіла мамі, що та сама винна. Он інші жінки не полінувалися, поїхали закордон на заробітки, хто в Італію, хто в Іспанію, хто в Грецію, хто в Португалію.

Такі і собі на житло заробили, і дітям допомогли квартири купити. Тетяна ж вдома сиділа, то нехай тепер і вибачає.

– Але ж не всі, донечко, можуть бути заробітчанками, – стиха мовила Тетяна.

– А чому ж не всі, мамо? Хто хотів, той поїхав, і не пошкодував, – черговий раз дорікнула їй донька.

Коли почалася війна, Марія закрила свій будинок на ключ, а сама з дітьми поїхала в Польщу. Мамі вона в свою хату заходити не дозволила. І жодного разу їй не передзвонила, не запитала, може мамі чогось треба.

Але Тетяна на дочку зла не тримає, вона сама винна. Треба таки було їхати на ті заробітки…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page