fbpx
Життєві історії
Марія з Василем вийшли на пенсію, переїхали за місто, у власний будинок. Але жити у ньому не прийшлося, Василь вирішив піти до іншої, а будинок поділити навпіл. «У мене нове життя» – гордо сказав він, але життя все розставило по своїх місцях

Марія з Василем прожили все життя душа в душу. Принаймі, їх дітям так здавалося – завжди поруч, завжди разом, жили практично без непорозумінь. Вийшли на пенсію, переїхали за місто, все добре. Будиночок, річка, природа. Діти з родинами на всі вихідні, канікули, відпустки до них – дружна сім’я.

І ось на 8 березня, коли вся родина зібралася у батьків вдома, батько був якийсь не такий. Загадково посміхався і обіцяв всім сюрприз. Діти, онуки, та й дружина посміхалися, але раділи в очікуванні чогось цікавого. Коли всі сіли за стіл, привітали жінок зі святом, вручили подарунки, Василь встав і попросив слова. Він сказав, що був щасливий в цій родині всі ці роки, що йому дісталася хороша дружина, що вони виростили хороших дітей, онуки ось народилися.

А тепер він вирішив, що пора щось в житті міняти. І він повідомляє, що йде з сім’ї. Він закохався, і хоче бути щасливим. І йде він сьогодні, речі свої вже зібрав. На розлучення подасть сам, на розділ майна теж. Якщо дружина хоче поділити все спокійно, без суду, то будинок треба продати, а гроші поділити навпіл. Поки всі відходили від новини, батько встав з-за столу і швидко вийшов. Через кілька хвилин усі почули, як завелася його машина.

Розлучення пройшло важко. Марія була ошелешена, діти нічого не розуміли, Василь вимагав продати будинок. Дім, в результаті продали, Василь забрав свою частку, сказавши, що ще добре поступає, забираючи лише половину, міг би і більше. Після чого поїхав до своєї нової пасії.

Марії купили квартиру ближче до сина, щоб міг додивитися її якщо що. Розлучення підкосило літню жінку, вона почала хворіти, до неї часто приїжджала швидка. Лікарі часто пропонували госпіталізацію, але Марія все тягнула з цим.

В результаті відвезли її прямо з магазину в лікарню. Діти сиділи в палаті по черзі, мати прийшла в себе через добу, і попросила їх покликати батька. Сказала, що відчуває – недовго залишилося. Син зателефонував батькові. Але, той приходити до чужої йому людини відмовився. Сказав, йому це не цікаво. Через три дні жінка тихо пішла уві сні. Василь не прийшов провести її в останню путь. Сказав не розуміє навіщо йому це треба – він вже про все забув.

«Шлюб не в’язниця. У мене нове життя». І життя було і справді новим. Гроші за свою половину будинку він витратив на квартиру для нової пасії. Ремонт, поїздка до моря, ну і так – по дрібницях порадіти. Правда, розписатися вони не встигли. А через місяць після того, як не стало дружини, захворів і він. Василь став лежачим. А жінка, з якою він жив, з лікарні його забирати відмовилася. Сказала, що він їй ніхто, і вона сама у віці, і доглядати за лежачим ну ніяк не може.

І взагалі у нього діти є. І в день виписки, вона оплатила перевезення саме до цих дітей. Уже більше року, чоловік лежить в квартирі сина. За ним доглядають, годують, поять, миють. Напевно, б хотіли багато що йому сказати – так марно це. Він нікого не впізнає і не говорить. Життя – бумеранг.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook