fbpx
Життєві історії
Марія відпустила сина з невісткою на заробітки аж на три роки, а поки їх не було, сама виховувала внучку. З поверненням сина нарешті з’явилися гроші, яких завжди не вистачало. Але Марія раптом відчула, що є зайвою у домі сина – вона все життя жила заради нього, а зараз стала йому непотрібною

Марія народилася і виросла в селі, більшу частину свого життя пропрацювала в полі. Син був її єдиною радістю. Чоловік у Марії теж був, але вже надто непривітний був характер у її Степана.

Йти їй було нікуди: вона з дитинства була сиротою. Син для неї був єдиною надією на краще майбутнє. Заради нього, заради сина, якого потрібно було годувати, одягати, якого потрібно було виховувати, вона терпіла чоловікові. Залишитися одній, на руках з маленьким синочком – цього вона боялася ще більше.

Марія була красивою жінкою, але за роботою її краса в’янула. Рік проходив за роком. Прийшов час, коли син закінчив школу і вступив до інституту. Марія почала старіти, не помічаючи цього.

І коли раптово не стало чоловіка, вона злякалася. Тепер вона не знала, що робити. Через місяць Марія вийшла на роботу: потрібно було жити далі, син ще вчився, родичів не було і сподіватися на допомогу не доводилося.

На наступну весну, ледь зійшов сніг, Марія вирушила в поле з однією з бригад, де начальником був знайомий – один з тих, хто починав працювати разом з її чоловіком. Робота була важка, майже без перерви.

Син ні в чому не міг їй допомогти, хоча вже закінчив інститут, і почав отримувати зарплату. Платили йому рівно стільки, щоб на зароблені гроші купити половину гарного костюма або один поганий. Він став неуважний до неї, частіше буває у друзів, ніж удома, і приходить іноді нетверезий.

Через рік він одружився, і в будинку з’явилася невістка. Потім отримав від роботи житло на трьох – на себе з дружиною і на неї – дві просторі кімнати. Правда, з сусідами і майже за містом, зате на трьох. А вона їм завжди допоможе.

Але син все більше віддалявся від неї; зі своєю дружиною він жив не дуже добре, і коли мати намагалася втішити його, в чому-небудь підправити або дати пораду, дратувався, йшов на кухню або йшов зовсім з дому. І коли у них з’явилася дочка, Марія всю свою любов, всі свої почуття, все перенесла на цю маленьку, так схожу на її сина.

Марія вийшла на пенсію, і, хоча пенсія була маленька і грошей знову не вистачало, вона раділа, що з’явився час бути постійно з онукою: син приходив з роботи пізно, невістка теж працювала.

Потім Марія відпустила сина з невісткою на заробітки аж на три роки, а поки їх не було, сама виховувала внучку. З поверненням сина нарешті з’явилися гроші, яких завжди не вистачало. І мати, яка так довго чекала цього, раптом відчула, що не може взяти їх у сина.

– У вас своя сім’я, своя життя, – сказала Марія. – Вам вони самим знадобляться, мені не треба.

Син з невісткою переїхали в новий будинок – в окрему двокімнатну квартиру – і скоро знову поїхали на заробітки: з’явилися гроші привчили їх жити на широку ногу. А коли приїхали, дівчинка пішла вже в четвертий клас.

Але найнеприємніше було попереду. З першого ж дня, як приїхали син і невістка, в новому будинку почалися лайки. Невістка почала рахувати кожну витрачену гривню; син же, отримавши можливість купувати що подобається, витрачав гроші направо і наліво. Невістка початку ховати гроші, син, стягнувши з сімейного бюджету сотню-іншу, зараз же вирушав по магазинах, а якщо там нічого цікавого не знаходилося, їхав до приятелів.

Мати, як могла, намагалася чимось допомогти йому – словом, порадою, зайвою турботою. Але нічого не виходило. А якщо мати ставала на чиюсь сторону, було ще гірше: син плескав дверима і йшов, невістка сідала на диван і мовчала.

– Мамо, їдь додому, – якось сказав син. – Нам потрібно розібратися між собою самим.

Марія зібрала валізу і поїхала додому, в інший кінець міста, в дві кімнати, які колись отримав від роботи її син. Вона не знала, як далі жити, навіщо, для кого? Чим заповнити самотність, і нікому не потрібне тепер її життя.

Фото ілюстративне – aif.

You cannot copy content of this page