– Мені люди заздрять, а ти, Лідо, не заздрісна, тому тебе можна до хати пускати. Може, зайдеш до мене ввечері? У мене ж день народження, посидимо як в старі часи.
Та й ненадовго я приїхала, тож заходь, – каже мені сусідка Марія, яка вже років 18 на заробітках в Італії, а додому приїжджає лише раз у рік, і то не завжди.
А тут Марія ще на початку вересня приїхала, і сама кличе мене в гості. Я подумала, а чому б не піти? Жінка вона хороша, ми з нею в молодості дружили, обидві вийшли заміж і стали жити по-сусідству. Жили мирно, ніколи ніяких суперечок між нами не було.
А потім наші дороги розійшлися. Марія з чоловіком розлучилася, сина оженила, а сама в Італію подалася.
Мене сусідка теж з собою кликала, але я відмовилася, мій чоловік мені відразу сказав, щоб я про таке і не думала. Він вважає, що краще жити бідніше, але разом, ніж по-багатому, але окремо.
Та Марію нічого вдома не тримало, тому вона і поїхала. Навпаки, син з невісткою її дуже підтримали в цьому, тішилися, що мама буде заробляти і висилати гроші.
У мене теж є діти, мої два сини також одружені, живуть окремо. Але ми з чоловіком подбали лише про їхню освіту, так би мовити, дали їм путівку в життя, а вже далі – вони самі.
Хлопці мої житло самі придбали, і машину обоє мають, бо працюють на хороших роботах і дуже навіть непогано заробляють. Ще й нам з батьком зараз допомагають.
До рівня Марії нам ще далеко, адже вона такий будинок збудувала, що на всю вулицю видно. Мені вже було цікаво, що вона там наробила, тому я і пішла до неї.
Марія накрила нам стіл в залі. Поки я йшла туди, я встигла все роздивитися. Сусідка і справді молодець, все так гарно зробила, що словами не описати.
Скажу чесно, в один момент я навіть пошкодувала, що не поїхала з нею, а то б зараз жила в такій красі.
Сіли ми за стіл, Марія все зробила по-італійськи, щоб я могла спробувати заморських смаколиків, та мені хотілося олів’є і голубців, натомість на столі стояли канапки з червоною рибою, сир, і оливки.
Стала мене Марія картати, чому я з нею не поїхала. І розповідати, яка вона тепер крута, скільки заробила грошей.
Було видно, що вона собою дуже пишається. Ще б пак, за 18 років за кордоном вона і справді заробила величезні гроші. Тисячу євро в місяць, помножити на 12 місяців, що є в році, і помножити на 18 років її заробітків – це вражаюча сума.
Так що Марія і справді молодець, їй є чим пишатися, і я це визнаю. Вона не побоялася, поїхала і заробила, і це достойно поваги, а не заздрості. Хоча, напевно, вона права, в селі їй багато хто заздрить, у нас не дуже люблять тих, хто має більше за інших.
Але я точно не відношуся до їх числа, я вмію дякувати Богу за те, що в мене є, і щиро радіти за людей, які мають більше, ніж я.
– Це не моя справа, Маріє, але де син, чому він не прийшов тебе привітати? – питаю.
На цьому моменті Марія спохмурніла і я побачила, як на її очі набігли сльози.
– Сина до мене невістка не пускає. Вона вважає, що я їм замало допомагаю, бо собі он який великий будинок збудувала, а їм лише квартиру купила.
Але бачила би ти, Лідо ту квартиру! Центр міста, новобудова, три кімнати! Та вона б дякувати мені мала, а вона ще сина проти мене налаштовує, – ділиться зі мною своєю проблемою сусідка.
– Ну так, невдячна в тебе невістка, – підтримала я Марію. Але чужа сім’я – темний ліс.
– От що би ти мені порадила робити? Син хоче, щоб я цей свій будинок уже на нього переписувала, бо очевидно так хоче його дружина. А я боюся це зараз робити, бо знаючи характер невістки, вона мене на вулицю вижене і навіть оком не моргне.
Але і з сином я сваритися не хочу. Він у мене одна дитина, і рано чи пізно йому і так все дістанеться. Але він вже хоче. Страшно. Але з іншої сторони – що це за життя, якщо я не можу з сином свій ювілей відсвяткувати? У мене ж нікого немає, крім них, – раптом розплакалася Марія.
Вона так розчулилася, що вже готова була переписати свій будинок хоч зараз на сина.
Мені її дуже шкода, як мама я її розумію, бо нам всім хочеться дати дітям найкраще, але я порадила їй подумати, бо ризиків і справді є багато.
Отака ціна тим грошам, не маєш їх – одні проблеми, а маєш – то інші, всі від тебе щось хочуть, усім ти щось винна.
А що ви думаєте? Варто Марії уже зараз переписувати будинок на сина?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
