fbpx

Марія продала квартиру, бо хотіла будинок будувати. Але будівництво йшло повільно, а потім і зовсім зупинилося. Марія з донькою Анною пішли жити в однокімнатну квартиру до мами. Бабуся добре розуміла, що через витівки Марії, її внучка може зовсім залишитися без житла. Щоб цього уникнути, свою квартиру вона вирішила записати внучці, проте не встигла. Через пів року з’явилася тітка і зажадала продажу бабусиної квартири

Анна дуже любила свою бабусю, яка була надзвичайно доброю і чуйною. Вона завжди намагалася робити так, щоб в сім’ї був мир. А також вона мала проникливий розум. Своїх дочок Марію, маму Анни, і Віру, тітку дівчини, вона знала досконало.

Саме тому якось покликала бабуся Анну до себе і каже:

– Слухай мене уважно, Анно. Твоя тітка – Віра, у неї все добре. Квартиру вже купили. І автомобіль такий-сякий є. І діти її забезпечені. А ось у тебе нічого немає, і чимала заслуга в цьому твоєї мами…

– Бабусю, але ти ж не можеш маму мою звинувачувати, – спробувала захистити дівчина Марію.

Мати Анни – Марія була дуже емоційною і впертою жінкою. Якщо вона щось придумала собі, то нізащо не відговориш і не переконаєш. Завжди добивалася свого. Батько Анни – її чоловік, був людиною працьовитою і строгою. Спершу в майстрах ходив, потім до начальника піднявся. Так що жила сім’я розкошуючи. І квартиру в центрі їм дали, і машину купили, дачу побудували.

Тільки одного разу цей рай закінчився. Батька в один момент не стало, Анна осиротіла. Марія ледве все це пережила. Анна втішала маму, як могла. Їй тоді тільки 13 виповнилося. Вона теж сумувала за батьком, тільки важче було матері.

Навчалася Анна на відмінно. Приходила зі школи і все передавала мамі дослівно. Про всі події, але мати слухала її не уважно. Поки її не зацікавили такі слова:

– Мамо, а ти в курсі, що один з наших сусідів почав будівництво будинку біля нашої дачі. Такого, про який ми колись мріяли.

– Микола будинок став зводити? – Марія пожвавилася. – На своїй території?

– Ага. Поруч з нами.

– Тоді і ми вибудуємо. І квіти будуть.

– Мамо, ти напевно, забула, що у нас грошей немає.

– Продамо квартиру. А самі до бабусі переїдемо. Потім вона з нами жити буде. А ти знайдеш чоловіка і підеш жити до нього.

Ось так Марія почала будувати будинок. Тільки Анну не тішив продаж квартири. Адже будівництво – це ж довго. Але Марія пішла до архітектора, замовила проект, продала квартиру.

Стали завозити різні матеріали. Заливали фундамент, зводили стіни. Але коли було побудована частина першого поверху, фірма збанкрутувала і будівельники кудись пропали. Марія писала скарги. Тільки ніхто нічого не хотів робити. Одного разу по приїзду на дачу, вони виявили пропажу всіх будматеріалів. І знову пошуки нічого не дали.

Протягом усього цього часу дівчинка з матір’ю жила у своєї бабусі. Та нічим не могла допомогти доньці та онуці. І ось вона кличе Анну і каже:

– Я розумію, що твоєї провини тут немає, це все моя донька, через неї ти можеш на вулиці опинитися. А я б дуже цього не хотіла. Я пропоную ось що. У мене крім цієї однокімнатної квартири нічого більше немає. Тільки у вас і того немає. Знаючи характер своєї старшої дочки, Віри, вона після того, як мене не стане, зажадає паювання. А мені б цього не хотілося. Просто сходи до юриста і уточни, як правильно зробити – заповіт написати чи дарчу? Хочу, щоб ця квартира тобі залишилася.

– Бабусю, ти чого? Невже ти підозрюєш, що тітка Віра прожене нас? Вони ж з мамою рідні сестри. Не потрібно ніякі заповіту. Ми зможемо домовитися. Нам все повернуть, ми зможемо добудувати будинок.

– Люба моя, ти в силу свого віку дуже добре ставишся до людей, – похитала головою бабуся.

Бабусі не стало через кілька тижнів після цієї розмови.  А через пів року до них заявилася тітка Віра. Настала черга спадок ділити – продавайте квартиру і віддавайте мені половину. Я свою частину між дітьми розділю.

Тільки тепер Анна зрозуміла, що бабуся говорила правду.

– Тітко Віро, та вона ж недорого коштує. Адже будинок старий, перший поверх, район поганий. Давайте хоч не зараз її продавати. Адже нам жити зараз ніде. Ми коли візьмемо в кредит нову, переїдемо, то цю розділимо.

– Не хочу я чекати нічого. Мені зараз потрібні гроші. Я вже з ріелтором домовилася.

– Ми ж рідня! Куди ми подінемося?

– Мені все одно. Мені потрібні гроші.

І після цих слів вона поїхала. А потім прийшов ріелтор, який швидко знайшов покупця.

Довелося Марії з Анною зібрати речі і переїхати в сарай на дачній ділянці. Мати погано себе почувала, навіть в лікарню потрапила. Тепер Анні довелося витрачатися ще й на лікування мами.

Але були і добрі новини. Минув тиждень і Анні повернули все вкрадене. Довелося продати це і зняти житло. Забирати маму з лікарні. Дівчина навчалася в університеті. А мати влаштувалася на роботу.

Пройшов рік і Анна вийшла заміж. Дуже вдало. Чоловік допоміг їм добудувати будинок. Знайшов гроші. А до своєї тітки Анна більше ніколи не зверталася. І навіть не дзвонила. Не довіряє вона більше їй. І взагалі, ця ситуація навчила дівчину, що довіряти нікому не можна і завжди треба надіятися лише на свої сили.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page