Мені 34 роки, я розлучений і самотній. Вперше я одружився в 28 років, але ми з дружиною не прожили і року. Вона мені зрадила, а зізналася лише тоді, коли зрозуміла, що чекає дитину, і не від мене. Відтоді я перестав вірити жінкам. Але пройшов час і я зрозумів, що знову готовий створити сім’ю.
Я втомився повертатися додому в порожню квартиру після роботи, втомився проводити час з друзями, які тільки і говорять, що про своїх дружин і дітей. Я почав пильніше придивлятися до жінок і дівчат, шукаючи для себе гідну кандидатуру в дружини.
Спочатку я хотів свою ровесницю, усталену, спокійну жінку, потім різко зажадав юну красуню, яка пішла б за мною «хоч на край землі, хоч за край».
Одним словом, я сам не знав, чого хотів. Так, я заплутався. І ось, через кілька місяців пошуків і роздумів, я знайшов ту, яка ідеально мені підходила. Марія працювала в сусідньому відділі. Приємна, приваблива, як і я, в розлученні. Одного разу я наважився запросити її на побачення.
Марія погодилася, ми провели чудовий вечір, вона виявилася дуже глибокою співрозмовницею. Я ще подумав, як можна було кинути таку жінку.
Все пройшло настільки чудово, що я був готовий одружитися з Марією вже завтра. Але далі сталося щось таке, чого я аж ніяк не очікував. Через кілька тижнів нашого знайомства Марія запросила мене в гості до себе додому.
Я готувався, купив квіти і відправився до своєї обраниці. Я сподівався, що Марія влаштує для нас романтичну вечерю, але вдома у неї на мене чекав сюрприз. Виявилося, що Марія одна виховує двох синів, на вигляд хлопцям близько 6 і 7 років. Обидва хлопчики схожі на неї. Про дітей вона мовчала, а тепер вирішила, що це найкращий час, щоб нас познайомити.
Чесно скажу, на такий поворот я не сподівався. Я хочу дітей, але своїх. Не знаю, чи зможу полюбити я чужих дітей і стати для них батьком…
Вечір був зіпсований, ми не довго посиділи, і я пішов додому. Всю ніч я думав, що мені робити. Я розривався між почуттями до Марії і неприязню до чужих дітей. Мені було важко зробити вибір. Мені здається, що діти у обраниці стануть серйозною перешкодою на шляху до нашого щастя.
Я спробував порадитися з другом, він мені сказав, що якщо любиш людину, то і його дітей теж полюбиш. В принципі, я з ним згоден, але коли це стосується тебе, не все так просто.
Я почав віддалятися від Марії, перестав їй дзвонити, уникав зустрічей. Марія це відчула і сама мені подзвонила. Вона сказала, що тепер розуміє, що зробила помилку, не сказавши мені раніше про дітей.
Хто знає, як було б правильно? Можливо, я міг звикнути до них, а міг піти відразу ж. Не знаю, що мені робити. Я був не готовий до цього. До Марії у мене є почуття, але я не готовий бути батьком для її дітей.
Фото ілюстративне – freepik.
