fbpx
Життєві історії
Марія Олексіївна вважала, що якщо будинок побудований на її гроші і значить господинею в ньому, буде вона. Та насправді все вийшло не так. З’ясувалося, що їх дочка оформила цей будинок не на себе, а на свого чоловіка

В свій час родичі мого чоловіка мене в свою сім’ю прийняли з великим небажанням – сподівалися, що їхній син одружиться з дівчиною, у якої буде своя квартира. А у мене не було нічого, у нас були тільки почуття і бажання створити міцну родину. Після весілля ми поїхали в місто, спочатку знімали житло, а потім купили невелику двокімнатну квартиру, за яку ще не розплатилися до цього часу.

У мого чоловіка є ще молодша сестра, з якою він зараз майже не спілкується. А винні в цьому батьки, вірніше, мати чоловіка.

Допомоги від його батьків нам ніколи не було. Свекруха завжди говорила, що у всьому сподівається в старості на дочку, а ми і наші діти були для них, як чужі. Я сприймала це спокійно – хоче жити свекруха біля доньки, ну і нехай, це її право.

Коли і дочка вийшла заміж, то деякий час вони жили всі разом. Їх зять мав непростий характер, любив, щоб все було по його, але це не завадило моїй свекрусі купити йому машину. І незабаром після цього вони вирішили будувати собі в райцентрі будинок.

На той час у них була маленька дитина, працював один зять і грошей на будинок, звичайно ж, у них не було – тільки плани. Батьки мого чоловіка всі свої заощадження вклали в будівництво цього будинку, плануючи собі забезпечену старість біля доньки.

Коли їм вже було важко жити одним, особливо взимку, то вирішили переїхати до дочки. Вони з радістю погодилися переїхати, адже гроші за проданий в селі будинок теж були їм не зайві. Але в домі доньки Марія Олексіївна і Віктор Григорович дуже скоро почали почуватися зайвими. Свекруха вважала, що якщо будинок побудований на її гроші і значить господинею в ньому, буде вона. Та насправді все вийшло не так.

З’ясувалося, що їх дочка оформила цей будинок не на себе, а на свого чоловіка, який сказав, що в іншому випадку піде від неї. І тепер він хоче, щоб вони звідти пішли. У село повернутися їм нікуди, адже і будинок там проданий і гроші у дочки. І тепер вони хочуть, щоб ми забрали їх до себе. Я все обдумала і сказала, що я проти, але розумію, що іншого виходу у нас немає. Як і у них. Так що ось так ще буває.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page