Вже довший час я допомагаю своїй сусідці Марії. Вона вже літня жінка, якій допомогти нікому, хоча і має вона четверо дітей. Марія не може сама собі готувати, то ж ми з сусідами по черзі ходимо до неї.
Заміж вона вийшла відразу після школи, за найвиднішого на селі нареченого. Василь був хорошим парубком, то ж батьки відразу благословили їх на шлюб. В родині відразу почали народжуватися дітки. Так Марія з Василем стали багатодітною родиною. Відповідно, і турбот стало більше.
За роботою Марія не відразу помітила, що її чоловік знайшов розраду в сільському барі, де часто брав у борг, а потім тягнув з сім’ї, щоб розрахуватися. Все господарство було на плечах Марії, сусіди співчували, коли бачили, як вона крутиться між роботою в полі, господарством, дітьми і нетверезим чоловіком.
Коли діти підросли, стало трохи легше, частину турбот про будинок вже можна було перекласти на них, і вони дуже старалися, щоб мамі було простіше встигати робити нескінченні справи. Коли Марія вже стала потроху звикати до того, що у неї з’явилися помічники, влітку не стало її чоловіка, найстарший син якраз закінчував школу.
Незважаючи на свій юний вік, він розумів, що матері не потягнути їх всіх, і вирішив поїхати в сусідній райцентр на заробітки. Матері нічого не залишалося робити, як благословити його, і її добре слово, напевно, допомогло синові влаштуватися на хорошу роботу. Невеликий м’ясокомбінат райцентру забезпечував своїм співробітникам не тільки пристойну для наших місць зарплату, але і, як всюди на таких підприємствах, додаткові можливості.
Віктор швидко вник в харчове виробництво, і через чотири роки вже працював бригадиром, добре допомагаючи матері і молодшим дітям.
Донька підросла і вирішила спробувати щастя в Польщі, на зборі врожаю. Звична до сільської праці, вона непогано заробляла, але, познайомившись у фермера з таким же заробітчанином, поїхала жити до нього, вийшла заміж, і більше не змогла допомагати своїй сім’ї.
Віктор, хоч і допомагав матері, але все більше від неї віддалявся, обмежуючись передачами і невеликими переказами у свята. Він увійшов у смак міського життя, і тепер лише зрідка приїжджав на своїй машині провідати матір.
Молодші діти закінчили школу і теж рушили в місто, Світлана в педучилище, а наймолодша, Люба, закінчила курси перукарів, і з подругою відкрили невелику перукарню.
Вона одна продовжувала їздити до матері, щоб чимось допомогти, а Світлана поки вчилася, їздила в село до матері тільки за сумками з продуктами. А потім вона вийшла заміж за свого викладача, який був набагато старшим за неї. У село до матері Світлана приїжджати перестала, так як тепер у неї з’явилося багато турбот про чоловіка.
Люба теж згодом вийшла заміж і поїхала з чоловіком в іншу область. В село повернувся лише син Віктор, одружився з місцевою дівчиною, але життя у них не склалося, бо він теж почав заглядати у чарку, як колись його батько. Жив він на іншому краю села. Дружина з ним розлучилася. До матері він заходив тільки в день пенсії, щоб випросити грошей.
Марія майже щодня телефонувала своїм дітям, але вони, в своїх турботах, дарували матері тільки обіцянки і нічого не значущі слова про те, що пам’ятають її і хочуть зустрітися, що обов’язково скоро приїдуть.
Коли я прийшла до Марії і принесла їй обід, вона попросила посидіти з нею. Спочатку ми мовчали, а потім сусідка почала згадувати все своє життя. Все картала себе, що вона зробила не так. Чому на старість залишилася самотньою…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
