Марія – моя сусідка, яка живе через два будинки від мене. Їй 58 років. Жінка вона діяльна і своєрідна. Народилася в селі, вчилася, заміж вийшла, працювала до пенсії продавцем і зараз живе з чоловіком. Все життя в селі пройшла.
Там стільки енергії в людині – дівати нікуди. У селі досі збереглися тротуарні доріжки, але ніде немає сміттєвих баків. Діти, підлітки, так і дорослі постійно кидають на землю весь непотріб. Знайшла вона десь невеликі бочки з-під фарби і поставила проти кожного будинку.
Крім цього, Марія щоранку йде з тачкою, прибирає і підмітає на нашій зупинці. І це на добровільних засадах. Щосереди їздить сміттєва машина. Марія всіх людей переконала, щоб з бачків висипали сміття в мішки і ставили для вивозу. І хай би тільки хтось спробував її ослухатися.
Ми з чоловіком завжди косимо траву біля нашого будинку косаркою. А тут у чоловік трохи занедужав, не міг він виконувати роботу. Марія цікавилася, коли ми наведемо порядок за двором.
– Маріє, це ж не у тебе! Чого так хвилюєшся? – говорила я їй.
– Мені неприємно, що на нашій вулиці стоїть така недоглянута ділянка – весь вигляд псує.
– Не подобається – прибери, – сказала я їй.
Що ви думаєте? Вранці рано вона взяла серп і скосила всю траву, навіть згребла її на купки. Поставила в незручне становище. Відтоді мій чоловік косить все підряд.
Довелось мені одного разу їхати з нею в автобусі. У нас в селищі чотири зупинки. Ми живемо на передостанній. Марія сідає в автобус до кінцевої, бо потім не сядеш, так наповнюється людьми. Так Марія порядок і там навела.
Пару днів тому почула стук у двері. Вийшла, стоїть Марія з якимось чоловіком.
– Слухай, мені Ярослава сказала, ти бабусю в місті дивилася колись. Допоможи людині, будь другом. Мати злягла, а він працює. Потрібно в обід стареньку погодувати і помити якщо що.
– Ні, я не можу, у мене немає часу, – сказала я їм.
– Що ж робити? Шкода мені її, з дитинства знаю. Доведеться самій допомагати.
У перший же день Марія прибігла до мене. Так просила, що довелося йти і допомагати, показувати, що так як потрібно робити.
– Яка ти розумниця, – сказала мені Марія, – як спритно у тебе виходить. Може ти все-таки погодишся?
– Ні, Марія, я не можу. Якщо важко тобі, допоможи знайти доглядальницю людині.
– Але хоч звертатися до тебе можна за допомогою?
– Звертайся, – сказала я.
Чоловік її працює майстром на заводі. Одного разу я прийшла в гості, він після роботи сів вечеряти в альтанці. Марія стояла над душею і читала мораль за те, що він різав хліб і ненавмисно порізав скатертину. Поки вона ходила за чаєм в літню кухню, чоловік її сказав мені:
– Як добре, що я працюю, сидів би вдома, не витримав би.
– Але ти ж прожив з нею життя – це непросто так.
– Так вона раніше такою не була.
– Всі ми змінюємося, очевидно, і ти був іншим, – сказала я йому.
– Так…, – зітхнув чоловік.
По двору у них ходить штук десять кішок і собак – Марія прихистила, думала, що роздасть, такі красиві вродилися, але всі у неї залишилися. Тепер щодня вона варить їм велику каструлю каші. Я, ще ближні сусіди залишки зі столу несемо – допомагаємо.
Ось така сусідка живе через два будинки від мене. З нею спокій нам тільки сниться. Активна дуже, але з доброю душею.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
