Марія вже звикла, що чоловік їздить на заробітки і його по кілька місяців немає вдома. А що вдієш, в селі з роботою дуже важко. А тут, відносно недалеко, за 200 кілометрів від дому добре платять, то чому б не їхати. Робота в лісі, сезонна, Микола їде, але привозить кругленьку суму.
Разом вони вже 17 років, от син підростає, потрібно думати про його майбутнє. Ось в березні Марія і відправила черговий раз чоловіка. Все було добре, поки одного разу вона не помітила, що з серванту зникли гроші, які вона відкладала синові на навчання.
Марія і сама не знає чому, але на наступний день вона сіла в автобус і поїхала в те село, де працював її чоловік. Хотіла розповісти йому про пропажу, а заодно подивитися, як всі ці роки живе її чоловік. Сам він завжди розповідав, що для їхньої бригади виділили невелику хатинку на околиці, от вони всі разом там і живуть.
Добравшись до села, за порадою місцевого водія, вирушила до мисливця, який може провести її до хатинки, де мав мешкати її чоловік.
У дверях жінку зустрів високий чоловік в старому светрі. Марія злякано відступила. По роках господареві – років сорок; але вигляд у нього був якийсь аж надто суворий.
Марія розповіла, чому прийшла і попросила провести її, щоб вона часом не заблукала.
– Ти вже третя у мене в цьому році, хто чоловіка свого шукає, – сказав господар, і якось дивно посміхнувся.
На старенькому мотоциклі вони поїхали до будинку робітників. Але в ньому чоловіка Марії не виявилося. Чоловіки з бригади лише співчутливо дивилися на неї, вона аж заплакала.
Мисливцю стало її шкода, він велів їй сісти на мотоцикл і за кілька хвилин підвіз її до ще одного дуже цікавого будинку. Там на подвір’ї, як ні в чому не бувало, порався господар… Марія впізнала в ньому свого Миколу.
Зрозуміло, що сам чоловік аж ніяк не очікував побачити тут свою ще законну дружину.
– Марія, а ти як тут? – заїкаючись, пробелькотів Микола. – Ти чого приїхала? Я тут одній жінці допомагаю дров на зиму наскладати.
Марія лише сказала: – Як ти міг?
І поспішила до воріт. Микола кинувся її зупиняти, зі словами, що він зараз все пояснить. А що тут пояснювати? І так все зрозуміло, мисливець чомусь відразу повіз її до цієї хати.
Микола, розуміючи, що проштрафився серйозно, вирішив, що найкращий захист – це навзаєм звинуватити дружину:
– А ти сама з чоловіком прийшла, – махнув Микола в сторону мисливця, якого звали Олександр. – Що у тебе з ним?
Марія розвернулася і пішла до мотоциклу. Олександр відвіз Марію в село і вирішив провести її на автобус.
По дорозі додому Марія була сама не своя, вона раптом згадала, як шість років тому Микола загуляв зі своєю однокласницею. Тоді вона його пробачила і не розлучилася тільки заради сина. І ось тепер Микола повторив те саме.
Олександр, не знаючи як заспокоїти Марію, розповів їй свою історію. У селі він лише рік. А до цього була сім’я, але дружина зрадила його з кращим другом…
Марія відразу заспокоїлася, усвідомивши, що Олександр – абсолютно чужа для неї людина – весь день з нею возиться, супроводжуючи її всюди, а вона ще навіть спасибі йому не встигла сказати.
Приїхавши додому, Марія вирішила, що третьої зради чекати не буде, зібрала речі чоловіка у валізу і виставила на вулицю.
Микола приїхав слідом за нею, пробував миритися, але дарма. Зрозумівши, що дружина все-таки з ним розлучається, спробував вимагати майно, але Марія нагадала йому про спільно накопичені гроші, які він забрав, і поставила умову: повернуться гроші – буде розділ майна. Чоловік пообіцяв повернути заощадження, але як поїхав і цілий рік Марія його не бачила.
Зустрілися аж через кілька років, на весіллі сина, як двоє чужих людей.
Ця ситуація для Марії закінчилася добре, бо вони з Олександром невдовзі одружилися. А от Миколі чомусь і досі не щастить з жінками…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
